Домашня сторінка проф. Олекси Піддубняка

Орлівка: Матеріали до краєзнавства Тепличчини

2012-02-07T11:33:00.000-08:00

Орлівка
У Центральному Державному Історичному Архіві у Києві (ЦДІАУК) зберігаються метричні книга церкви Архистратига Михаїла с. Орлівки (1748-1797; ЦДІАУК, фонд 224, опис 1, одиниця зберігання 923) і церкви св. Дмитра того ж села (1760-1797; ЦДІАУК, ф. 224, оп. 1, од. зб. 944).

Вперше село Орлівка (Orłowka) письмово згадується в Подимному реєстрі Брацлавського воєводства, що був вписаний у вінницьку гродську книгу 16 листопада 1629 р. Ця книга не збереглась, але з неї був зроблений випис даного реєстру. У 1717 р. цей випис був повторно вписаний у вінницьку гродську книгу. Звідси реєстр був опублікований у книзі: Архив Юго-Западной России, издаваемый Коммиссиею для разбора древних актов, состоящей при Киевском, Подольском и Волынском генерал-губернаторе. Часть 7, том 2: Акты о заселении Юго-Западной России (1471-1668). Киев, 1890, с. 394-412.

Під цією ж назвою, але вже як містечко, Орлівка зазначена в 1639 р. у списку маєтків брацлавського старости, чернігівського воєводи і гетьмана польного коронного Марціна Калиновського (загинув у 1652 р. в битві під Батогом). Список був складений у XVIII ст. Документ зберігається у Центральному державному історичному архіві України в Києві [ЦДІАУК, ф. 47 (Кам’янецький земський суд), оп. 1, од. зб. 42, аркуші 130, 131зв.], а також у Головному архіві давніх актів у Варшаві (Archiwum Główne Akt Dawnych) в родовому архіві Браніцьких (zespół Zbiór Branickich z Suchej, № 310/392, с. 80-81).

У вінницькій ґродській книзі 1645 р. дане поселення значиться як містечко „свєжо осажоноє” Велика Орлівка (Orłowka Wielka) (ЦДІАУК, ф. 44, оп. 1, од. зб. 2, арк. 526зв.).

(Джерело: Крикун Микола. Кількість і структура поселень Брацлавського воєводства в першій половині XVII століття // Записки Наукового товариства імені Шевченка. Львів, 2006, Том 252, с. 556-647. – Передрук у кн.: Крикун Микола. Брацлавське воєводство у XVI-XVIII століттях: Статті і матеріали. Львів: Вид-во Українського Католицького Ун-ту, 2008, с. 245).

Під назвою слобода Орлівка (Orluwfka) знаходимо її на одній із перших карт України, створеній у 1650 р. знаменитим французьким інженером Ґ. Бопланом (Спеціальна карта України Ґійома Левассера де Боплана 1650 року. Мірило 1:450000. Київ; Львів, 2000; а також: Map, A.2.b.iv Delineatio Specialis et Accurata Ukrainæ {Top Sheet 3} 1650 / Reproduced with the permission of the Bibliothèque nationale, Paris). З мапи видно, що село межувало з двома лісами під назвами - Zarowka Las (можливо, Мишарівський ліс – Мшарівка-ліс, з південного-сходу) і Jamny Las (Ямний ліс, з південного-заходу).

Село Орлівка (пол. Orłowka) зустрічається в Подимниму реєстрі Брацлавського воєводства 1716 р., який зберігається в державному архіві у Кракові (Archiwum państwowe w Krakowie, zespół Archiwum Podhoreckie Andrzeja Potockiego, № I, 43).

В подимному реєстрі 1775 р. цього ж воєводства (Magazin für die neue Historie und Geographie / Angelegt von D. Anton Fridrich Büsching. - Halle, 1782. - Bd. 22) зазначено, що Орлівка належить до Соболівського ключа і в ній нараховується 125 димів.

В Офірному реєстрі Брацлавського воєводства 1789 р., який зберігається в Бібліотеці Польської академії наук в Курніку (Biblioteka PAN w Kórniku, oddział rękopisów, rkps 1221), зазначено, що село Орлівка вже належить до Ладиженського ключа Брацлавської парафіі.

На рубежі XVIII-XIX ст. в селі було 100 дворів і належало воно до Гайсинського уїзду.

У 1791 р. село належало до Брацлавського повіту.

Інформація про євреїв в селі міститься у книзі: Архив Юго-Западной России, часть 5, т. 1-2: Переписи еврейського населения в Юго-западном крае в 1765-1791 гг. Киев, 1890. Маються на указі реєстри за 1765, 1776, 1784, 1787, 1790, 1791 рр.

Село зазначене також на карті Олександра Яблоновського під назвою Orłówka (Atłas historyczny Rzeczypospolitej wydany z zasiłkiem Akademii Umiejętności w Krakowie: Epoka przełomu z wieku XVI-go na XVII-sty. Dział II-gi: „Ziemie Ruskie” Rzeczypospolitej / Opracował i wydał Aleksander Jabłonowski. – Warszawa; Wiedeń, 1899-1904).

Реєстр церков Теплицького деканату, поданий року 1781, дня 5 травня.
Церкви-парафії: <...> 12. с. Орлівка (Orlowka): сповідалося 426 осіб; не сповідалося – 242; охрещено – 22; померли - 4; шлюбів – 3.
(Джерело: Центральний державний історичний архів у Санкт-Петербурзі - далі: ЦДІАСП, фонд 823, опис 3, справа 919).

Таблиця Гайсинського деканату, подана у 1782 році.
Парафія: <...> 20. Орлівка (Orlowka), Дмитра: будинків 115; сповідалось 465 осіб; дітей – 120; народилося: хлопчиків - 3, дівчаток - 4; померло: чоловіків – 2, жінок - 4.
(Джерело: ЦДІАСП, фонд 823, опис 3, справа 1016).

Таблиця Гайсинського деканату, подана на генеральній конгрегації року 1785, дня 4/15 травня в Радомишлі.
Парафія: <...> 19. Орлівка: будинків - 107, сповідалося 425 осіб; дітей - 202; народилося: хлопчиків - 17, дівчаток - 18; шлюбів – 1; померло: чоловіків - 12, жінок - 14.
(Джерело: ЦДІАСП, фонд 823, опис 3, справа 1071).

Таблиця Гайсинського деканату, подана на генеральній конгрегації року 1786, дня 3 травня за н. ст. в Радомишлі.
Парафія: <...> 19. Орлівка: будинків - 91, сповідалося 291 осіб; дітей - 202; народилося: хлопчиків - 7, дівчаток - 9; шлюбів - 5; померло: чоловіків - 8, жінок - 6.
(Джерело: ЦДІАСП, фонд 823, опис 3, справа 1078).

Таблиця Гайсинського деканату, списана в 1787 р. дня 2 травня за н. ст.
Парафія: <...> 19. Орлівка: будинків - 106, сповідалося 437 особи; дітей – 196; народилося: хлопчиків - 14, дівчаток - 11; шлюбів - 3; померло: чоловіків - 11, жінок - 16.
(Джерело: ЦДІАСП, фонд 823, опис 3, справа 1092).

Таблиця з Гайсинського деканату, подана на генеральній Конгрегації року 1793, 19.VI в Радомишлі.
Парафія: <...> 19. Орлівка: осель - 96, чоловіків: до 15 років - 181, понад 15 років – 196; жінок: до 15 років - 196, понад 15 років – 185; придатні до сповіді 480, непридатні до сповіді – 248.
(Джерело: ЦДІАСП, фонд 823, опис 3, справа 1174).

Під номером 75 це село (рос. Орловка) зазначене на карті Подільської губернії 1797 р. Парамона Дьяконова [Карта Подольской губернии, разделенной, по новоконфированным его Императ-го Вел-ва штатам, на поветы или уезды: Каменецкой, Летичевской, Ушицкой, Могилевской, Литинской, Винницкой, Брацлавской, Ямпольской, Ольгопольской, Гайсинской и Еленской. Сочинена 1797 года. Масштаб в карте: в дюйме английском 10 верст / Сочинил Подольской губернии землемер Парамон Дьяконов. 1. Гайсинский уезд (весь в бывшем подлин<ном> Брацлав<ском> в<оеводст>ве; з севера на юг). – ЦГВИА, ф. ВУА, спр. 20924].

Відомість, укладена в Подільському губернському правлінні, про міста, містечка, села і хутори, розташовані в Подільській губернії, з даними у них, скільки після поділу губерній з 1797-го є дворів і по 1803 рік чоловічої статі осіб.
VI. Гайсинський повіт.
<...> 43. Орлівка (Орловка): дворів: у 1775 р. - 125, у 1797 р. – 100, осіб - 237.
(Джерело: Центральний державний воєнно-історичний архів у Москві, ВУА, 18946).
(Подані вище матеріали віднайдені професором М.Г.Крикуном і публікуються вперше за його люб'язною згодою).

В с. Орлівці приєднані з унiї до православ’я у 1794 р. церква в ім’я св. великомученика Димитрiя і священик Роман Морозовський, який після приєднання помер у 1797 р., і на місце його висвячений син його Сильвестр Морозовський.
[Джерело: Труды Комитета для историко-статистического описания Подольской епархии (Каменец-Подольск), 1876, вып. 2, с. 16].

Гайсинський повіт.
<...>
§ ІІІ. Міста і села з правом громади.
<...> Потоцького Станіслава, графа, Генерал-Ад’ютанта і Кавалера
<...> Ключ Бубнівський:
<...> в Орлівці душ чоловік 348.
(Джерело: Statystyczne, topograficzne i historyczne opisanie guberni Podolskiey z rycinami i mappami przez X. Wawrzynca Marczyńkowskiego. Tom III. Wilno: Drukiem Józefa Zawadzkiego, typografa imperatorskiego uniwersytetu, 1823. С. 179)

<...> Орлівка <переведена> в 5-й округ благочинія <в Гайсинському уїзді>.
[Джерело: Подольские епархиальные ведомости (Каменец-Подольск), 1875, № 7, отдел I, с. 141].

Орлівка (Orłówka) або Орлівці (Orłowce) - село над річкою Мочулкою, притокою Удича (Гадича), Гайсинський повіт, волость М’ягкоходи, католицька парафія Ладижин, поштова станція Гайсин, має 240 будинків, 1010 мешканців, 1256 десятин селянської землі, церква в ім’я святого Димитрія, побудована у 1759 р., має 1558 парафіян. Належить до Бубнівського ключа графині Олександри Потоцької.
(Джерело: Słownik Geograficzny Królestwa Polskiego i innych Krajów Słowiańskich / Wydany pod redakcyą Bronisława Chleboskiego, magistra nauk filologiczno-historycznych b[yłéj] Szkoły Głównéj Warszawskiéj, Władysława Walewskiego, obywatela ziemskiego, kandydata nauk dyplomatycznych Uniwersytetu Dorpackiego według planu Filipa Sulimierskiego. Tom VIІ. Warszawa: Wyłącznym Nakładem Władysława Walewskiego, 1886, s. 592).

Орлівка (Orłówka) - фільварок маєтку Теплик , Гайсинський повіт, має 890 десятин рільної землі.
(Джерело: Те саме).

Орлівка - село, розташоване в долині між двома ярами, що утворюють русла двох невеличких річок - Мочулки і Холодної Води. На північний захід від Орлівки за 8 верстов міститься містечко Соболівка з поштовим відділенням, а на північний схід за 12 верстов - залізнична станція „Кублич” Уманської вітки. Гігієнічні умови місцевості сприяють здоров’ю, що підтверджується незначним процентом смертності серед населення навіть під час епідемій. Ґрунт - чорноземний, а місцями суглинистий. Існує переказ, ніби-то це поселення виникло на місці колишнього містечка, зруйнованого татарами. Маєток належить в даний час графу Костянтину Костянтиновичу Потоцькому. Населення Орлівки складається з селян-українців, серед яких проживає до 10 осіб міщан; усі вони православного віросповідання, числом 1024 чоловіків і 1008 жінок; католиків лише 3 чоловіки і 4 жінки, які належать до штату службовців у поміщицькій економії. У 1887 р. біля 100 осіб селян обох статей виселились з Орлівки до Херсонської і Самарської губерній. Головне заняття мешканців - землеробство, а допоміжними є заробітки в поміщицькій економії і лісах, а також в Херсонській губернії; ремісників - теслярів, столярів і ковалів - в парафії не більше 10 осіб. Парафіяльний дерев’яний храм на честь святого великомученика Димитрія, з окремою дзвіницею, побудований у 1750 р.(за деякими церковними документами рік побудови його показаний то 1756-й, то 1757-й). У 1854 р. на кошти парафіян і допомоги графині Олександри Потоцької церква була розширена добудовою двох бічник приділів, а в 1876 р. до неї прибудована дерев’яна дзвіниця, і сам храм з трикупольного перероблений на однокупольний. Одноярусний іконостас обновлений у 1870 р. Парафіяльний цвинтар, не враховуючи малого холерного, - один старий, на віддалі не більше ¼ версти від церкви, майже в самому селі. Парафіяльними священиками в Орлівці з кінця XVIII ст. були такі особи: Роман Мрозовський чи Морозовський, з народження католик, який був спочатку уніатським парохом, що потім з 1773 р. приєднався до православ’я, в 1780 р.знову повернувся до унії (див.: Труды Подольского епархиального историко-статистического комитета. Вып. V, с. 138-139), а в 1797 р. підписався вже православним священиком; з 1803 по 1806 р. - син його Ксенофонд Мрозовський. Церковної землі 57 десятин 2381 сажнів, у тому числі садиба 2 десятини 568 сажнів, рільної у 3-х змінах 42 десятини 2145 сажнів і сіножатей з левадою і ставищем 12 десятин 2068 сажнів. Причтові приміщення побудовані у 1895-1896 рр. на суми поземельного збору і на місцеві кошти. З 1862 р. існувала в Орлівці школа грамоти, перетворена у 1891 р. в церковно-парафіяльну; міститьcя в будинку ліквідованого волосного правління.
(Джерело: Труды Подольского епархиального историко-статистического комитета. Выпуск девятый: Приходы и церкви Подольской епархии / Под ред. священника Евфимия Сецинского. - Каменец-Подольск, 1901. - С. 281-282; Репринт: Біла Церква: Видавець Олександр Пшонківський, 2009. - Серія: Бібліотека української краєзнавчої класики).

Від дописувача: Мандруючи влітку 1992 р. селами Тепличчини, зустрівся з орлівськими дядьками, біля господарства, і дещо їх розпитував - може й для історії села. Вони казали: „І коли ж то буде написано?” То ось тепер, хоч і частково, виконую свою обіцянку перед мешканцями села з такою гордою назвою Орлівка. Правда, в Малій Мочулці кажуть: Горлівка.

Надія Воловодівська про Тараса Шевченка

2012-02-05T11:07:00.000-08:00

S'ohodni perehljadala tvory T.Szevczenka. Darusja (внучка. - ОП.) skazala, szczo maje vyvczyty jakyjs' virsz iz joho tvoriv. Naczytalas' pro biduvannja Szevczenka. Ves' czas dumaju, jakby vin emihruvav, to moz'e b zrobyv ne mensze, ale bez takyh straz'dan' i naruhy.

Надія Воловодівська про враження від зустрічі-дискусії О.Забужко та Л.Ушкалова

2012-02-05T10:45:00.000-08:00

Ja jakos' czytala peredmovu Uszkalova do knyz'ky 'Druha sproba' Zabuz'ko. Czolovik velykoho IQ. Vin znavec' tvorczosti G.Skovorody. Joho, krim tijeji peredmovy, bil'sze niczoho ne czytala, a czasom czuju jakis' povidomlennja. Z toho interv'ju (див.: "Українська Правда" 4.02.2012. - О.П.), spodobalos', szczo vin do svojeji praci doluczaje syna. A iz Zabuzko ne zovsim pohodz'ujus'. Szljah Ukrajiny bil'sze podibnyj do szljahu Egyptu. Proczytala v G.Sormana, czym vidriznjajet'sja dilove, prostisze, kupec'ke seredovyszcze Egyptu vid Evropy. V Evropi protjahom dovhoho czasu, poczynajuczy z XIII st., kupci vidprac'ovuvaly kodeks czesti, czy pravyla povedinky biznesu i suspil'stva, humanni i dlja tyh i dlja druhyh. V Egypti toho ne vidbulos', i szahrajstvo, oszukanstvo, neczesnist', korupcija staly normoju. Szczo nam nahaduje v Ukrajini? Hrecija, na moju dumku, bil'sze evropejs'ka, niz' arabs'ka.

Надія Воловодівська про газові "коники" Москви

2012-02-04T10:37:00.000-08:00

Moskva vz'e s'ohodni vyznala, szczo zmenszyla na 10% postavky hazu v EU. Ukrajina zmenszyla zakupivlju hazu faktyczno, to vony vystavyly rahunok za tu kil'kist', jaku napysala ta, szczo z kosoju. Probujut' antyukrajins'kyj faktor znov vkljuczyty u vyborczu katavasiju, v nyh poczalas' ahitacija. I ce pry tomu, szczo bratky jim ne jdut' poperek.

Надія Воловодівська про недоброзичливість Білорусів

2012-02-04T10:30:00.000-08:00

Radio nese cilu kupy pryczyn dlja rozdumuv. Vczora veducza na radio provodyla telemist z bilorusamy. Prykro vrazyla zverhnist' bilorusiv. Ves' czas hovoryly 'na Ukraine'. Jak by to zaklykaty O.Maloviczko, haj inszym razom hovoryt': 'na Belarusi'. Hajaly naszyh vyrobnykiv, moz'e trohy i zasluz'eno, ale nedobrozyczlyvo. Vzahali, poczaly vkazuvaty, jak v Ukrajini maje buty orhanizovano kontrol' za jakistju i bezpekoju harcziv. Vony tak vzjalys' pidihruvaty Moskvi, ne prychovujuczy c'oho.

Надія Воловодівська про обіцянку Садового

2012-02-02T11:36:00.000-08:00

Vyhodyla s'ohodni za produktamy vden', to moroz ne doszkuljav, bo bulo bezvitrjano, ale na dorozi, pid nohamy lez'yt' takyj szar l'odu, szczo jty musysz dribnen'kymy kroczkamy.
Sadovyj obicjav, szczo dvirnyky ne budut' prybyraty, jak ne dozvolyt' mis'ka rada pidvyszczyty taryfy, to tak i robyt'sja. Dvirnykiv ne bulo vydno, koly padav snih, i teper ne vydno.

Діалог на тему про інцидент із сайтом ex.ua

2012-02-02T11:25:00.000-08:00

О.П. Cikavo pro internet-podiji v Ukrajini. Kazhut', szczo kompanija ex.ua zajmalas piratstvom. A Microsoft poprosyv vladu jiji potormosyty. Milicjia pryjszla i zabrala vsi servery, vsi kompjuty. U vidpovid pozablokovuvano sajty prezydenta, prem'jera, PR i kompartii. Nahlucho - miliciju. Dobyrajutsja do SBU. Znjavsja szum

Н.В. Ja czula za toj incydent ex, vony zapevnjajut', szczo z vlasnykamy fil'miv czy pisen' pohodz'ujut' vykorystannja v takomu rez'ymi. A amerykanci straszno bojat'sja pryznatys', hto to tysnuv na zakryttja sajtu. Toj microsoft na naszomu rynku bezsovisnyj monopolist. Vzahali, jak bulo sposterez'eno, firma perekryvala bud'-jaki oryhinal'ni rozrobky inszyh vyrobnykiv. Zrazu z' kydalas' i tu ideju, jaka bula ne ijhnja, zaprohramovuvala i doluczala do windiwz. Proty neji buly antymonopol'ni rozsliduvannja, vona szczos' platyla, ale dorobka zalyszalas'. Tak szczo, haj by dyvylys' na sebe.
Ale to mohlo buty sprovokovane i tret'oju storonoju. Kolys' czula interv'ju z predstavnykamy microsoft, to vony vyhljadaly duz'e myrnymy. Zvyczajno, to mohla b buty czysta obluda.

Надія Воловодівська про о. Рафаїла Турконяка

2012-01-31T11:02:00.000-08:00

V Ukrajini je czymala intelektual'na potuha i na s'ohodni. Je takyj otec Turkonjak, jakyj pereklav na suczasnu ukrajins'ku movu Ostroz'ku Bibliju. Aby ne pomylylas', tam je 24 knyhy. Vin perekladav z staroho ivrytu, staroslav'jans'koji i starohrec'koji mov. Za toj pereklad jomu daly Szevczenkivs'ku premiju. Vin znaje tez' bahato evropejs'kyh mov. Buv v Rymi, povernuvsja v Ukrajinu, i joho dyplomy po osvitni ne vyznajut'sja. Tomu pryjszlos' vstupyty u universytet im. Franka i pozdavaty zanovo predmety na mahistra filolohiji. Joho kil'ka raz zaproszuvaly na L'vivs'ke radio i vin duz'e cikava ljudyna.

Надія Воловодівська про єгипетські події і азербайджанський бізнес

2012-01-30T11:07:00.000-08:00

Potrohy czytaju 'Forum'. Je cikava stattja Guy Sormana pro podiji i specyfiku social'noho i politycznoho z'yttja Egyptu. Szczos' podibne do azijs'kyh pespublik. A naszi ptusznyky zbyrajut'sja z Azejbarz'anom robyty biznes. Aby hocz trohy vyhljadaly za mez'i podij v Ukrajini, bo znov, jak pani manipuljantka, narobljat' vsim klopotu.

Враження Надії Воловодівської від читання спогадів про Миколу Лукаша

2012-01-28T11:27:00.000-08:00

15.01.Troszky poczytala knyhu spohadiv pro Lukasza. Tam je cikava storinka pro znajomstvo kompozytora Borysa Bujevs'koho z Lukaszem. Toj kompozytor napysav bahato vidomyh pisen', takyh jak 'Na dolyni tuman'. Ale vyjihav za kordon, i pisni spivaly, a pro avtora ne hovoryly. Knyha zibrala po perlynci spohady pro ukrajins'ku vydatnu elitu.

22.01.Czytaju potroszky pro Lukasza. Tu joho sprobu sisty v tjurmu zamist' Dzjuby dehto i dosi vvaz'aje dyvactvom. Ale ti, szczo znaly joho blyz'cze, kaz'ut', szczo vin tak samo baczyv zahrozu rusyfikaciji ukrajns'koji movy. Ljubyv P.Tyczynu, navit' v joho ostannih virszah baczyv szczos' horosze.

25.01. Za Lukasza i dali czytaty duz'e cikavo. Je rozpovid' pro te, jak vin, vykladajuczy inozemni movy, za 3 misjaci vyvczyv uhors'ku. V tabori poloneneyh 2 nimci szczos' vartisne vkraly, a sklaly to na madjara. Vyklykaly 3-ch na sud, ale nihto uhors'koji na znav, a madjar tez' inszoji nijakoji ne znav. Lukasz poprosyv 3 misjaci i, sluhajuczy uhors'ke radio i majuczy slovnyk, vyvczyv tu movu; nimec'ku znav doskonalo. Takym czynom vin na sudi zabezpeczyv vsim pereklad.

26.01. S'ohodni triszky bil'sze czytala pro Lukasza. Buv cikavyj do vs'oho. Slidkuvav za rozkopkamy, szczo provodyv V.Hvojka v Trypilli, vyvczav pysemnist' Trypillja. Znajszov takyj fakt. Koly Anna Jaroslavna stala korolevoju Franciji, to hincem posylala lysty do bat'ka. Na vypadok, koly b v hincja zabraly lyst, vona korotszyj pysala czertamy i rizamy, trypil's'koju abetkoju na beresti, i hinec' hovav joho v striczci navkolo kapeljuha. Kazav, szczo trypil's'ku abetku na Rusi znaly vsi.
Lukasz pevnyj czas buv vykladaczem v Harkovi na filfaku, i duz'e nedoljubljuvav vykladannja, bo kazav, szczo v hrupi najbil'sze 2-je hotily vczytys', a vin probuvav zastavyty vczytys' vsih, i to kosztuvalo bahato syl i czasu. Vreszti-reszt vin piszov z toho filfaku i poczav pracjuvaty u 'Vsesviti'. Tam tez' bula neprosta robota, bo nahljadaly za nym i holovnyj redaktor i vidpovidni sluz'by. Te jezujitsvo czasom prohljadajet'sja i nyni. Moz'e v menszij miri.

27.01. Czytaju dali pro Lukasza. Stil'ky cikavyh spohadiv, i pro ljudej toho czasu. Odnokursnycja Lukasza pysze, szczo A.Kryms'kyj czytav jim lekciji, a vony hodyly za nym stadom. Kolys' Kryms'kyj skazav jim, szczo svatavsja do Lesi Ukrajinky. A vona jomu vidmovyla.
Lukasz z'yv porucz z Vinhranovs'kym, jakyj nym opikuvavsja. Vin pryvodyv iz soboju taku pys'mennycju Malynovs'ku. Ta bula hroszovyta i nabyraly kon'jaku, i rozmovljaly v kompaniji do ranku.
Baczu, szczo knyz'ku budu czytaty dovho, to i rozvaz'atymu rozpovidjamy tez' dovho.

28.01. Dijszlo moje czytannja pro Lukasza do spohadiv odnohrupnyla Pavla Szarandaka pro czasy 37-38 r.r. Tjaz'ki roky i tjaz'ki spohady. Zhaduje pro starannja pered hebistamy Zahrebel'noho, Dmyterka, Zbanac'koho i Smolycza. Pysze czolovik, szczo Smolycz v 39 r. na bahat'oh robyv donosy, a v 70, jak spokuty, napysav ti 3 knyz'ky. A Lukasz, koly zastupyvsja za Dzjubu, mav tez' pohane zdorov'ja. Jomu robyly opereciju po onkolohiji.
Jak tjaz'ko z'ylos' ljudu za tyh sovkiv. Slava Bohu, szczo jim z'aba dala cyc'ky.

29.01.Toj czolovik, szczo vczora pysala pro joho spohady, hovoryt',szczo na toj czas v spilci pys'mennykiv zibralas' odna bezdar. I hto buv z talantom, to jih obmovljaly i v Noryl's'k, czy v tjurmy. Vin narahuvav 218 postraz'dalyh poetiv i pys'mennykiv. Zaraz toji bezdari je tez' dosyt', ale za te szczob jiji utrymuvaty na sluhu, htos' vkladaje velyki hroszi. Ale talanty tez' drukujut'sja, bo to z' kasa.
Dali pro Lukasza, je spohad pro robotu nad joho perekladom 'Fausta' Gete. Na toj czas bulo vz'e 2 pereklady v rosijs'komu varianti. Odyn buv bil'szyj vid oryhinalu na 600 stovpczykiv, a druhyj na 400. Lukasziv zrobleno stovpczyk v stovpczyk. Szcze je trohy virsziv z tyh perekladiv, jak pryklad. Rosijs'kyj, podibnyj do Pavlyczkovoho Kiplinha. Perespivano na moskovs'kyj maner, Pavlyczko perespivav na hucul's'kyj maner i hucul's'kym dialektom. V 'Fausti', jak ne dyvno je i necenzurni i vul'harni slova. I Lukaszevi zakydaly, szczo vin tez' jih vz'yv. Ot jak vono cikavo, Gete tez' vz'yvav, jak i Z'adan i Zabuz'ko taki slova. Z'yttja je take, jak je. I moje nesprynjattja matjukiv niczoho ne znaczyt'.

30.01. Ale, prodovz'ujuczy dali czytaty pro Lukasza, dumaju, szczo toj moskovs'kyj pereklad buv dalekyj vid oryhinalu. Kolys' buv pryvid porivnjaty, jak Samuil Marszak pereklav toho z' Kiplinga. Na mene napalo oburennja i ne chotilos' czytaty.
Pysala szcze za vykladac'ku kar'jeru Lukasza v Harkivs'komu instytuti mov. Bula vona nedovhoju, bo v 1949 r. joho vyklykaly u vidpovidnu kontoru i zaproponuvaly staty donosczykom. Vin vidmovyvsja. Dviczi ce robyly, a potim vyhnaly i nide ne braly na robotu. To z c'oho vyplyvaje, szczo inszi, szczo zalyszalys' na roboti - donosyly. Pytannja, jak dovho?

4.02.S'ohodni trohy czytala pro Lukasza. Joho serce zapolonyla Olena z Vapnjarky, vyjszla za inszoho zamiz', a vin nikoho inszoho ne zahotiv i proz'yv vse z'yttja samitnykom.

5.02. Szcze trohy poczytala pro Lukasza. Joho malo ne zaphav na zadvirky ukr. kul'tury Leonid Pervomajs'kyj. Pervomajs'komu z'urnal 'Vitczyzna' dav na recenziju pereklad 'Fausta', vykonanyj Lukaszem. To vin dovho trymav pereklad, a potim vidmovyvsja vid recenziji. Ale na poljah rukopysu ponapysuvav, szczo avtor vz'yv bahato arhajizmyv, vz'yv sliv, jakyh ne znaje recenzent, i, vazahali, duz'e ukrajinizuvav pereklad. Ale spasly Lukasza Ryl's'kyj i Bilec'kyj. Ta vidmova Pervomajs'koho i joho zakydy staly dostupni ukrajinofobam, i vony tymy arhumentamy ves' czas c'kuvaly perekladacza, vz'e i za nastupnyh vydan'.

7.02. Szcze zhadala te inerv'ju z Zabuz'ko (опубліковане в "Українській Правді" 4.02.2012. - О.П.), vona zhaduje pracju Fed'kovycza na nimec'kij movi. Jiji tez' czytav M.Lukasz. Joho pytaly, czomu vin ne perekladaje takyh reczej. Vin skazav, szczo beret'sja za take, jake zhodjat'sja publikuvaty. Zaraz by Fed'kovycza i opublikuvaly, ale, tak dumaju, szczo perekladacziv katma.

Мишарівка: Матеріали до краєзнавства Тепличчини

2012-01-24T10:14:00.001-08:00

Мишарівка
У Центральному Державному Історичному Архіві у Києві (ЦДІАУК) зберігається метрична книга Успенської церкви с.Мишарівки (1765-1803; ЦДІАУК, фонд 224, опис 2, одиниця зберігання 122).

Вперше село Мишарівка під назвою Мушурів (Muszurow) письмово згадується під 1626 р. у родовому архіві Браніцьких, що є складовою частиною Головного Архіву Давніх Актів у Варшаві (Archiwum Główne Akt Dawnych, zespół Zbiór Branickich z Suchej, № 310/392, с. 163).

Під назвою Мшарівка (Mszarowka) це село вписане у Вінницьку ґродську книгу 1645 р. (ЦДІАУК, ф. 44, оп. 1, од. зб. 2, аркуш 703зв.).

Ще одна згадка про Мшарівку міститься у списку маєтків брацлавського старости, чернігівського воєводи і гетьмана польного коронного Марціна Калиновського (загинув у 1652 р. у битві під Батогом), складеному у XVIII ст. (ЦДІАУК, ф. 44, оп. 1, од. зб. 320, арк.25-26).

На одній із перших мап України, створеній у 1650 р. знаменитим французьким інженером Ґ. Бопланом, це поселення позначене як село Мшарва (Mszarwa). Недалеко від села на цій же карті позначено ліс під назвою Zarowka Las (очевидно, Mszarowka Las - Мишарівський ліс), від якого тепер маємо залишок – Мочульський, або, як його називають місцеві жителі, Савранський ліс (див.: Спеціальна карта України Ґійома Левассера де Боплана 1650 року. Мірило 1:450000. Київ; Львів, 2000; а також: Map, A.2.b.iv Delineatio Specialis et Accurata Ukrainæ {Top Sheet 3} 1650 / Reproduced with the permission of the Bibliothèque nationale, Paris). В бік теперішньої Мишарівки від Савранського лісу тепер єдине, що веде, це – широка лісосмуга, відома з давніх-давен, і яка є одночасно границею між мало мочульськими і великомочулськими ланами (що належать тепер сучасним глитаям).

В Присяжних списках 1654 р., складених після Переяславської ради 1654 р. у зв’язку з приведенням населення козацьких полків до присяги московському цареві, згадується містечко Мшарова (Mszarowa), адміністративно підпорядковане Соболівській сотні Уманського полку [Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России, собранные и изданные Археографическою коммиссиею. Т. 10: (Дополнение к 3 тому). Санкт-Петербург, 1878, с. 239-240, 302-303; Воссоединение Украины с Россией: Документы и материалы: В 3-х томах. Т. 3: 1651-1654. Москва, 1953, с. 517, 536, 540-543].
(Джерело: Крикун Микола. Кількість і структура поселень Брацлавського воєводства в першій половині XVII століття // Записки Наукового товариства імені Шевченка. Львів, 2006, Том 252, с. 556-647. – Передрук у кн.: Крикун Микола. Брацлавське воєводство у XVI-XVIII століттях: Статті і матеріали. Львів: Вид-во Українського Католицького Ун-ту, 2008, с. 242.).

У тому ж архіві Браніцьких з Сухої професор Львівського університету М.Г.Крикун виявив копію документа, датованого 10 червня 1645 р., в якому йдеться про те, що Марцін Калиновський позичив на покриття своїх кредитів 6 тисяч польских золотих у пані Гельжбети з Грабова Негребецької і за цю суму записав під заставу до трьох років містечко Мшарівку поблизу річки Удича, що у Брацлавському воєводстві, разом з лісом Мшаровим.

У книгах актів сесій Київського воєводства в коронному трибуналу - вищої судової інстанції, що містилась в Любліні [Центральний Державноий Історичний Архів у Львові, ф. 773 (Коронний трибунал)] зустрічаємо подібний запис про те, що чернігівський воєвода Марцін Калиновський 10 червня 1645 року віддав у заставу с. Мишарівку, „тут же під Ягубцем власне на ґрунті Кублицькому” панові Негребецькому. У 1664 р. той же Калиновський заставив Негребецьким добра Мочулки за не вказану суму (приблизно 24 тисяч золотих польських), причому копії відповідних паперів залишились у пана Целінського. Архів повідомляє також, що у ХVIII ст. Мочулки і Мишарівку „осадив пан Фальборк і там сидить”. Принагідно зазначимо, що Ян з Негребки Негребецький був писарем вінницького ґродського суду. На цю особу неодноразово натрапляємо у фонді 5, опис 1 (Колекція Оссолінських), що зберігається у відділі рукописів Львівської Національної наукової бібліотеки ім. Василя Стефаника Національної Академії наук України. В одному з документів від 24 січня 1642 р. (од. зб. 4064 ІІ) читаємо, що це „чоловік, титулу шляхецтва собі іррокгантер (присудом) узурпуючий, спокій посполитий порушуючий, судів теперішніх повагу зневажаючий” (арк. 15). (Матеріал виявлений автором даного допису).

Мишарівка згадується також в подимному реєстрі 1775 р. Брацлавського воєводства (Magazin für die neue Historie und Geographie / Angelegt von D. Anton Fridrich Büsching. - Halle, 1782. - Bd. 22) як село Myszarowka, що містило 53 дими і належало до Обозівського ключа.

В Офірному реєстрі Брацлавського воєводства 1789 р., який зберігається в Бібліотеці Польської академії наук в Курніку (Biblioteka PAN w Kórniku, oddział rękopisów, rkps 1221), вказано, що Мишарівка належала до Уманської парафії.

Подібно реєстр Вознесенського намісництва 1795 р.(зберігається в Російському державному військово-історичному архіві, фонд: Военно-ученый архив) свідчить про те, що на той час в селі (рос. Мишаровка) було 62 дими і належало воно до Ольгопільського уїзду.

На рубежі XVIII-XIX ст. у Мишарівці нараховувалось 64 дворів і належала вона до Гайсинського уїзду.

У 1784 р. село було адміністративно підпорядковане Брацлавському повітові, а в 1791 р. – Надбузькому повітові.

Село фігурує також в єврейських реєстрах 1765, 1776, 1784, 1787, 1790, 1791 (Див.: Архив Юго-Западной России, часть 5, т. 1-2: Переписи еврейського населения в Юго-западном крае в 1765-1791 гг. Киев, 1890)

Мишарівка зазначена на мапі Олександра Яблоновського під назвою Meszerówka (Atłas historyczny Rzeczypospolitej wydany z zasiłkiem Akademii Umiejętności w Krakowie: Epoka przełomu z wieku XVI-go na XVII-sty. Dział II-gi: „Ziemie Ruskie” Rzeczypospolitej / Opracował i wydał Aleksander Jabłonowski. – Warszawa; Wiedeń, 1899-1904).

Реєстр церков Теплицького деканату, поданий року 1781, дня 5 травня.
Церкви-парафії: <...> 8. с. Мишарівка (Myszarowka): сповідалося 287 осіб; не сповідалося – 59; охрещено – 18; померли - 9; шлюбів – 5.
(Джерело: Центральний державний історичний архів у Санкт-Петербурзі - далі: ЦДІАСП, фонд 823, опис 3, справа 919).

Таблиця Теплицького деканату, подана на генеральній конгрегації року 1782, дня 12/23 травня в Радомишлі.
Парафія: <...> 16. Мишарівка, церква Вознесіння: будинків - 48, сповідалося 240 осіб; дітей - 110; народилося: хлопчиків - 8, дівчаток - 4; шлюбів – 2; померло: чоловіків - 4, жінок - 1.
(Джерело: ЦДІАСП, фонд 823, опис 3, справа 1016).

Таблиця Теплицького деканату з люстрації року 1785 згідно з примірником, одержаним із Консисторії.
Парафія: <...> 19. Мишарівка: будинків - 50, сповідалося 112 осіб; дітей - 70; народилося: хлопчиків - 2, дівчаток - 4; померло: чоловіків - 3, жінок - 6.
(Джерело: ЦДІАСП, фонд 823, опис 3, справа 1071).

Таблиця Теплицького деканату, подана на генеральній конгрегації року 1786, дня 3 травня (за н.ст.) в Радомишлі.
Парафія: <...> 19. Мишарівка: будинків - 50, сповідалося 210 осіб; дітей - 67; народилося: хлопчиків - 7, дівчаток - 6; шлюбів – 1; померло: чоловіків - 7, жінок - 8.
(Джерело: ЦДІАСП, фонд 823, опис 3, справа 1078).

Відомість, укладена в Подільському губернському правлінні, про міста, містечка, села і хутори, розташовані в Подільській губернії, з даними у них, скільки після поділу губерній з 1797-го є дворів і по 1803 рік чоловічої статі осіб.
VI. Гайсинський повіт.
<...> 70. Мишарівка (Мишаровка): дворів: у 1775 р. - 53, у 1797 р. - 64, осіб - 208.
(Джерело: Центральний державний воєнно-історичний архів у Москві, ВУА, 18946).
(Подані вище матеріали віднайдені професором М.Г. Крикуном і публікуються за його люб'язною згодою).

Гайсинський повіт.
<...>
§ ІІІ. Міста і села з правом громади.
<...> Осташевського Михайла, Хорунжого
<...> в Мишарівці душ чоловік 210.
Земля добра, ліс малий, дубовий.
(Джерело: Statystyczne, topograficzne i historyczne opisanie guberni Podolskiey z rycinami i mappami przez X. Wawrzynca Marczyńkowskiego. Tom III. Wilno: Drukiem Józefa Zawadzkiego, typografa imperatorskiego uniwersytetu, 1823. С. 178)

Мишарівка (Myszarówka), село над річкою Мочулкою, <правою> притокою Удича, Гайсинський повіт, поліційний округ - Теплик, волость – М’ягкоходи, парафія <католицька> - Тернівка, 140 осель, 700 мешканців, 865 десятин селянської землі, 914 десятин двірської землі, дерев’яна церква, замок і вали; земля добра. Колись дідицтво Потоцьких, згодом – хорунжого Михайла Осташевського (Michał Ostaszewski), тепер – спадкоємців Філіпського (Filipski).
(Джерело: Słownik Geograficzny Królestwa Polskiego i innych Krajów Słowiańskich / Wydany pod redakcyą Filipa Sulimierskiego, magistra nauk fizyczno-matematycznych b[yłéj] Szkoły Głównéj Warszawskiéj, Bronisława Chleboskiego, magistra nauk filologiczno-historycznych b[yłéj] Szkoły Głównéj Warszawskiéj, Władysława Walewskiego, obywatela ziemskiego, kandydata nauk dyplomatycznych Uniwersytetu Dorpackiego. Tom VI. Warszawa: Wyłącznym Nakładem Władysława Walewskiego, 1885, s. 839).

Мишарівка, село, розташоване у глибокій балці і тягнеться вздовж неї приблизно верстви півтори; хати розміщені у два ряди по обох схилах балки. У центрі села на горі височить кам’яна церква; нижче від неї – невеликий став. При в’їзді до села із західного боку розташований парафіяльний цвинтар з невеликою дерев’яною церквою. Болотиста балка, що постійно підгниває, відсутність лісів, слабко розвинуте садівництво, неприємна на смак вода – всі ці умов створюють дану місцевість несприятливою у кліматичному відношенні. Ґрунт - чорноземний, що переходить на сході у суглинок, - досить урожайний. За розповідями старожилів, на місці Мишарівки було колись місто Мишурів, мешканці якого два рази були витяті татарами, а потім на тому місці утворилось нове поселення з назвою Мишарівка. Нині мешканців у Мишарівці нараховується 1329 осіб обох статей; усі вони українці-селяни православного віросповідання, а у XVIII столітті були уніатами. В економічному відношенні мешканцям живеться непогано; хоча наділи їхні малі, але завдяки родючості землі хліба на прохарчування вистачає; крім того, є ще заробітки на цукрових заводах, і внаслідок близкості залізниці і міст Умані та Гайсина дає ще вигідний прибуток праця перевізництвом. Безземельні займаються ремеслами: в селі є тринадцять ковалів, які славляться виробленням серпів, є також теслі, ткачі і шевці. Місцеві теслі й ковалі виготовляються саморобні молотильні машини, віялки, плуги та інше землеробське знаряддя. Деякі займаються промислом: скуповують курей, гусей, качок і, підгодувавши їх трохи, з вигодою продають в Одесі. Взагалі, мишарівці – народ рухливий і підприємливий; зате в релігійно-моральному відношенні не можна особливо їх похвалити: вони мало старанні до церковного богослужіння. Як на особливо помітні вади можна вказати на сутяжництво, п’янство і злодійство. До честі мишарівців треба віднести те, що всі вони, за малим винятком, грамотні і в околиці користуються похвальним епітетом „розумця”; з Мишарівки виходять урядовці, вчителі церковно-парафіяльних шкіл, вільнонаймані писарі у різних державних установах. До побудови теперішнього кам’яного храму в Мишарівці існувала Свято-Успенська дерев’яна церква, побудована у 1779 р. на кошти парафіян. Раніше від цієї церкви, за переказами, існувала мала дерев’яна церква, знищена пожежею. Нинішня кам’яна церква побудована у 1864 р. коштом мишарівського поміщика Філіпського; побудова обійшлась у 6000 крб., не враховуючи каменю і цегли, відпущених економією безоплатно. Іконостас у цьому храмі одноярусний. На парафіяльному цвинтарі священик Роговський побудував церкву своїм коштом з матеріалу старої церкви. З колишніх священиків с. Мишарівки парафіяни з особливою любов’ю згадують священика Василя Роговського за його ласкаве ставлення до них, допомогу, яку він надавав під час голоду, і турботу за церковно-парафіяльну школу; при ньому у школі навчалось до півтораста осіб обох статей, і тепер мешканці с. Мишарівки майже всі освічені; він організував великий хор; за його клопотанням поміщик Філіпський побудував нову церкву; до нього парафіяни звертались не лише за порадою, але й по матеріальну допомогу; у важкі роки отець Роговський роздавав парафіянам увесь наявний у нього хліб в зерні і не вимагав потім повертати взяте. Церковної землі: присадибної – 2 десятини 671 сажень, орної – 38 десятин 728 сажнів, сінокісної 7 десятин 1920 сажнів, невигідної - 4 десятини 1576 сажнів, а всього – 54 десятин 98 сажнів. Причтові приміщення побудовані 50 років тому. Школа в парафії відкрита священиком Роговським у 1861 р.; у 1893 р. для школи побудовано власний будинок.
(Джерело: Труды Подольского епархиального историко-статистического комитета. Выпуск девятый: Приходы и церкви Подольской епархии / Под ред. священника Евфимия Сецинского. - Каменец-Подольск, 1901. С. 350-351. № 481; Репринтне видання: Біла Церква: Видавець Олександр Пшонківський, 2009. - Серія: Бібліотека української краєзнавчої класики).

На цьому малюнку, зробленому у 1992 р., зображено руїни Свято-Успенської церкви села Мишарівки. У цій церкві в 1946 році я був хрещений. Мій хрещений тато - св.п. Василь Піддубняк, а хрещена мама - Фросина Малоніс-Кричковська, мати мого друга Олексія Кричковського. Присутньою була також Дарія Семенюк, рідна сестра моєї бабуні Степані Семенюк-Піддубняк (померла в голодовку у 1933 р.). З тим хрещенням була ціла історія, про яку мені розповіла тьотя Франя. Але про це згодом. Церква діяла ще довгий час. В Малій Мочулці церкву розібрали ще до війни, то багато мочульганів ходили до церкви в Мишарівку. В тому числі наша сусідка, св.п. баба Явдоня Пересунько-Піддубняк, яка була родом з Мишарівки. Помаленько, бо шкандибила, але неодмінно відвідувала свою батьківщину. Потім у тій церкві наш сусід Дмитро Твердохліб, що їздив по району з кінопересувкою, ставив кіно. Після кіна там і ночував, влігшись на широкому підвіконні. Між іншим, він розповідав, як перепоховували з церкви на цвинтар пана Філіпського. Пізніше у церкві зберігали зерно. Вона нікому не заважала, але якось приїхав бульдозер, і під безпосереднім керівництвом маломочульського парторга Петра Паламарчука церкву розвалили. Про це мені розповідала очевидиця, мешканка тамтого села. РОзвалили, щоправда, лише дерев’яну частину, а кам’яний високий підмурок не подужали. А моє хрещення відбувалось так. 1946 р., весна чи початок літа. Прийшли з Мочулки нас четверо, і баба Дарка пішла домовлятись з батюшкою, щоб охрестив мале. Він каже: „Зараз у мене служба Божа. Охрещу після служби”. Довго вистоювали службу Божу, а як скінчилось правитись, батюшка пішов скидати ризи, забувши про нас. Баба Дарка, як довідалася про це, а вона була дуже гаряча, сказала: „Ну, зараз я ті ризи порву на ньому!” „Дивимось, - каже тьотя Франя, - батюшка назад вбирає ризи”. Так і охрестили.

Надія Воловодівська про можливі зміни в уряді

2012-01-22T11:23:00.000-08:00

S'ohodni Den' Zluky i Svobody, i bratky musily vszanovuvaty.
V Ukrajini, tak meni zdajet'sja, nynisznij prezydent szukaje v czerhovyj raz O.Matrosova. Zminyly rytoryku za Juszczenka. Nynisznij urjad keruje zovsim bezdarno.
Ale poky szczo Juszczenkovi, tak meni zdajet'sja, ne varto jty na spivpracju.

Надія Воловодівська про ціни на пшеницю

2012-01-22T11:17:00.000-08:00

Hodyla na bazar (у Львові, 21.01.2012.- О.П.). Najbil'sze mene zasmutyla cina na pszenycju na kormy - 3 hrn. za kilo. Ce z' tona vyhodyt' bilja 370$. A za kordon, v Indoneziju, prodajut' po 300$. Jaki tutejszi ukrajinci z'adibni i nedobri. Ja toji pszenyci hotila kupyty dlja synyczok i horobciv, bo vony zranku i pidveczir prylitajut' pid vikna i cipajut', jak kurczata. Zpereserdja ne kupyla. Je v nas davnje z'yto, to vysyplju potrohy joho.

Надія Воловодівська про вірші Василя Симоненка

2012-01-16T11:26:00.000-08:00

S'ohodni l'vivs'kyj artyst czytav virszi Vasylja Symonenka. Preczudovi. Kolys' probuvala czytaty sama, to todi ne spravyly takoho harnoho vraz'ennnja. Desto z czasom ti virszi czitkisze vymal'ovujut'sja.

Надія Воловодівська про кримінально-процесуальний кодекс

2012-01-16T11:21:00.000-08:00

Szcze do toho, pro szczo my hovoryly vidnosno pozytyvu v rozvytku krajiny pislja Pomaranczevoji revoljuciji. To nynisznij prezydent podav na zatverdz'ennja do VR kryminal'no-procesual'nyj kodeks, jakyj zapoczatkovano v 2008 r. Tak, napevno, i reszta kodeksiv bula zapoczatkovana szcze za Juszczenka. Til'ky pro taki reczi, zvidky to poczalos', uperto ne hovorjat'. Poczula pro poczatok rozrobky s'ohodni perszyj raz. Ta Unija potyhen'ku robyt' svoje, tysne, szczob spravy ruhalys'.

Діалог на кивачівсько-блогівську тему

2012-01-16T11:11:00.000-08:00

O.P. Chvylkamy tjahne do internetu. I vyjavyv cikavu ricz: ti matrijalczyky pro Kyvaczivku sprovokuvaly mynuloho roku svjatkuvannja Kyvaczivci 400 rokiv. Ta zav. rajonnoji teplyckoji hazety, vydno, slidkuje za blogom. Pysze, szczo v Kyvaczivci z cijeji nahody z'jichalos bahato naczalstva na svjato borszczu. Jak zaczepyly stilku istoriji sela, to vsi rozchvyljuvalys i poczalys burchlyvi obhovorennia. Ljonja tam na fotohrafiji, vin dali dyrektor Kyvaczivskoji szkolu. Zhadaly, szczo persze vidpome bulo uroczyszcze Kywacziw 1609 r. Nevidomo, komu vony 400 r. vidznaczaly, uroczyszczu czy selu, bo pro selo vidomo z 1635 r. Ale nahoda vypyty bula. Jakby buv vystavyv na blog trochy ran'sze, to ta nahoda bula b ranisze, a tak vystavyv 26.05.2010.

N.V. Tam na blozi je prizvyszcze avtora dopysu? Toj L'onja desto perepovnenyj hordistju, szczo pysze odnoklasnyk. Ukrajina potriszky doluczajet'sja do vidkrytoho svitu, jakos' by i naszi kraji szukaly sposobu vyhodyty v svit. Maju na uvazi, szczo, napryklad, L'vivszczyna zaluczaje do rozbudovy infrastruktury zahidni hranty. A naszi kraji, desto, i ne pidozrjujut', szczo take je.

Надія Воловодівська про українські пенсії

2011-12-26T08:29:00.000-08:00

Hodyla s'ohodni za pensijeju. Jiji zatrymaly na kil'ka dniv, bo des'to dorahovuvaly pidvyszczennja, az' na 17 hrn. Potim zajszla zaplatyla za komunposluhy, vyjszlo bil'sze polovyny pensiji. Ale baczu, szczo ljudy platjat' velyki sumy, des'to davno na platyly.

Метанівка: Матеріали до краєзнавства Тепличчини

2011-12-26T05:50:00.000-08:00

Метанівка
Вперше село Метанівка (Metanowka) письмово згадується у 1635 р. у списку маєтків брацлавського і вінницького старости Адама Калиновського. Документ був складений з приводу сплати подимного податку з цих маєтків (Центральний Державний Історичний Архів у Києві; далі - ЦДІАУК, фонд 256, опис 1, одиниця зберігання 320, арк. 24-24зв.).
Під такою ж назвою село згадується у списку маєтків Марціна Калиновського, складеному у XVIII ст. (ЦДІАУК, ф. 256, оп. 1, од. зб. 320, арк. 25-26).
На одній з перших карт України, створеній у 1650 р. знаменитим французьким інженером Ґ. Бопланом, це село нанесене під назвою Метанів (Metanow) (див.: Спеціальна карта України Ґійома Левассера де Боплана 1650 року. Мірило 1:450000. Київ; Львів, 2000).
(Джерело: Крикун Микола. Кількість і структура поселень Брацлавського воєводства в першій половині XVII століття // Записки Наукового товариства імені Шевченка. Львів, 2006, Том 252, с. 556-647. – Передрук у кн.: Крикун Микола. Брацлавське воєводство у XVI-XVIII століттях: Статті і матеріали. Львів: Вид-во Українського Католицького Ун-ту, 2008, с. 240).

У подимному реєстрі 1775 р. Брацлавського воєводства (Magazin für die neue Historie und Geographie / Angelegt von D. Anton Fridrich Büsching. - Halle, 1782. - Bd. 22) вказується, що в Метанівці, яка належить до Соболівського ключа, нараховується 129 димів.

В Офірному реєстрі цього ж воєводства 1789 р., який зберігається в Бібліотеці Польської академії наук в Курніку (Biblioteka PAN w Kórniku, oddział rękopisów, rkps 1221), зазначено, що Метанівка належить до Ладижинського ключа, Брацлавської парафії.

У 1784-1791 рр. Метанівка адміністративно належала до Брацлавського повіту.

На рубежі XVIII-XIX ст. в селі було 140 дворів і належало воно до Гайсинського уїзду.

Дані про євреїв в селі міститься у книзі: Архив Юго-Западной России, часть 5, т. 1-2: Переписи еврейського населения в Юго-западном крае в 1765-1791 гг. Киев, 1890. Маються на указі реєстри за 1765, 1776, 1784, 1787, 1790, 1791 рр.

Село також зазначене на картах Базилія Севериновського (Mapa województwa bracławskiego i kijowskiego …/ W opracowaniu Bazyliego Sewerynowskiego; зберігається в Російському державному військово-історичному архіві - РГВИА, фонд: Военно-ученый архив, од. зб. 19989; рубіж XVIII-XIX cт.) і Олександра Яблоновського (під назвою Metanówka) (Atłas historyczny Rzeczypospolitej wydany z zasiłkiem Akademii Umiejętności w Krakowie: Epoka przełomu z wieku XVI-go na XVII-sty. Dział II-gi: „Ziemie Ruskie” Rzeczypospolitej / Opracował i wydał Aleksander Jabłonowski. – Warszawa; Wiedeń, 1899-1904).

Реєстр церков Теплицького деканату, поданий року 1781, дня 5 травня.
Церкви-парафії: <...> 48. с. Метанівка (Metanowka): сповідалися 572 особи; не сповідалося – 130; охрещено – 26; померли - 9; шлюбів – 4.
(Джерело: Центральний державний історичний архів у Санкт-Петербурзі - далі: ЦДІАСП, фонд 823, опис 3, справа 919).

Таблиця Теплицького деканату, подана на генеральній конгрегації року 1782, дня 12/23 травня в Радомишлі.
Парафія: <...> 9. Метанівка: будинків - 130, сповідалися 560 осіб; дітей - 200; народилося: хлопчиків - 5, дівчаток - 3; шлюбів – 5; померло: чоловіків - 4, жінок - 3.
(Джерело: ЦДІАСП, фонд 823, опис 3, справа 1016).

Таблиця Теплицького деканату з люстрації року 1785 згідно з примірником, одержаним із Консисторії.
Парафія: <...> 12. Метанівка: будинків - 120, сповідалися 528 осіб; дітей - 300; народилося: хлопчиків - 7, дівчаток - 8; шлюбів - 5; померло: чоловіків - 9, жінок - 2.
(Джерело: ЦДІАСП, фонд 823, опис 3, справа 1071).

Таблиця Теплицького деканату, подана на генеральній конгрегації року 1786, дня 3 травня (за н.ст.) в Радомишлі.
Парафія: <...> 12. Метанівка: будинків - 98, сповідалися 541 особа; дітей - 207; народилося: хлопчиків - 21, дівчаток - 17; шлюбів – 1; померло: чоловіків - 15, жінок - 10.
(Джерело: ЦДІАСП, фонд 823, опис 3, справа 1078).

Таблиця Теплицького деканату, подана на генеральну Конгрегацію дня 19.VI за н. ст. 1793 р. в Радомишлі.
Парафія: <...> 12. Метанівка: будинків - 86, дорослих: чоловіків – 140, жінок – 120; дітей: хлопчиків – 86, дівчаток – 74.
(Джерело: ЦДІАСП, фонд 823, опис 3, справа 1174).

Під номером 92 і назвою Мешиновка це село зазначене на карті Подільської губернії 1797 р. Парамона Дьяконова [Карта Подольской губернии, разделенной, по новоконфированным его Императ-го Вел-ва штатам, на поветы или уезды: Каменецкой, Летичевской, Ушицкой, Могилевской, Литинской, Винницкой, Брацлавской, Ямпольской, Ольгопольской, Гайсинской и Еленской. Сочинена 1797 года. Масштаб в карте: в дюйме английском 10 верст / Сочинил Подольской губернии землемер Парамон Дьяконов. 1. Гайсинский уезд (весь в бывшем подлин<ном> Брацлав<ском> в<оеводст>ве; з севера на юг). – ЦГВИА, ф. ВУА, спр. 20924].

Відомість, укладена в Подільському губернському правлінні, про міста, містечка, села і хутори, розташовані в Подільській губернії, з даними у них, скільки після поділу губерній з 1797-го є дворів і по 1803 рік чоловічої статі осіб.
VI. Гайсинський повіт.
<...> 47. Метанівка (Метановка): дворів: у 1775 р. - 129, у 1797 р. - 140, осіб - 390.
(Джерело: Центральний державний воєнно-історичний архів у Москві, ВУА, 18946).
(Подані вище матеріали виявлені професором Львівського університету М.Г. Крикуном і публікуються за його люб'язною згодою).

Гайсинський повіт
§ ІІІ. Міста і села з правом громади.
<...> Потоцького Станіслава, Графа, Генерал-Ад’ютанта і Кавалера.
<...> Ключ Бубнівський:
<...> в Метанівці душ чоловік 422.
(Джерело: Statystyczne, topograficzne i historyczne opisanie guberni Podolskiey z rycinami i mappami przez X. Wawrzynca Marczyńkowskiego. Tom III. Wilno: Drukiem Józefa Zawadzkiego, typografa imperatorskiego uniwersytetu, 1823. С. 179)

<...> В селі Метанівці приєднані з унії до православ’я у 1794 р. церква в ім’я Успіння Пресвятої Богородиці і священик Сава Тутевич.
(Джерело: Труды Комитета для историко-статистического описания Подольськой епархии. Каменец-Подольск, 1876, вып. 2, с. 16).

1) Метанівка (Metanówka), село <на річці Сурі, лівій притоці Богу. – О.П.> в Гайсинському повіті, волость - Соболівка, парафія <католицька> - Ладижин, 127 осель, мешканців - 1204, 1571 десятин селянської землі, 62 десятини церковної. Належить до графині Олександри Потоцької, яка володіє близько 21000 десятин вживаної землі.
2) Метанівка (Metanówka), фільварк володінь Теплик, Гайсинський повіт, 540 десятин рільної землі.
(Джерело: Słownik Geograficzny Królestwa Polskiego i innych Krajów Słowiańskich / Wydany pod redakcyą Filipa Sulimierskiego, magistra nauk fizyczno-matematycznych b[yłéj] Szkoły Głównéj Warszawskiéj, Bronisława Chleboskiego, magistra nauk filologiczno-historycznych b[yłéj] Szkoły Głównéj Warszawskiéj, Władysława Walewskiego, obywatela ziemskiego, kandydata nauk dyplomatycznych Uniwersytetu Dorpackiego. Tom VI. Warszawa: Wyłącznym Nakładem Władysława Walewskiego, 1885, s. 264).

Повсюди на Поділлі ткацьким промислом займаються корінні мешканці, селяни-українці, і лише у м. Бершаді, Ольгопільського уїзду, промислом займаються також євреї-міщани. <...>
Дані кореспондентського обстеження:
<...> Метанівка:
Кількість дворів, зайнятих ткацтвом – 30.
Кількість осіб, зайнятих ткацтвом – 30.
Пора року промислу – взимку.
Кількість дворів, зайнятих овчинно-кожушним промислом – 4.
Кількість осіб, зайнятих овчинно-кожушним промислом – 4.
Загальна кількість дворів – 530.
Загальна кількість чоловіків – 1242.
Загальна кількість жінок – 1125.
Усього мешканців – 2367.
Кількість дворів з різним промислом – 53.
Кількість осіб, пов’язаних з промислом – 53.
(Джерело: Трофимов Л.Т. Ткацкий промысел в Подольской губернии. – В кн.: Кустарные промыслы в Подольской губернии / Под ред. Прусевича А. Киев, 1916, с. 191, 244).

<...> <Кустарна деревообробка.>
В Соболівській волості <за даними експедиційного обстеження> найбільші пункти <цього промислу>: <...> Метанівка з 11 <ремісниками>.
(Джерело: Александрович Г. Кустарные древодельные промыслы в Подольской губернии. – В кн.: Кустарные промыслы в Подольской губернии / Под ред. Прусевича А. Киев, 1916, с. 533).

Антонівка: Матеріали до історичного краєзнавства Тепличчини

2011-12-26T05:10:00.000-08:00

Антонівка

Одна з перших письмових згадок про село (пол. Antonowka) міститься в Офірному реєстрі Брацлавського воєводства 1789 р., який зберігається в Бібліотеці Польської академії наук в Курніку (Biblioteka PAN w Kórniku, oddział rękopisów, rkps 1221). Там же зазначено, що село належало до Ладижинського ключа, Брацлавської парафії.

На рубежі XVIII-XIX ст. в поселенні містилося 43 двори і належало воно до Гайсинського уїзду.

У 1791 р. село належало до Брацлавського повіту, і в тому ж році було адміністративно підпорядковане до Надбузького повіту.

Інформація про євреїв в селі міститься у книзі: Архив Юго-Западной России, часть 5, т. 1-2: Переписи еврейського населения в Юго-западном крае в 1765-1791 гг. Киев, 1890. Маються на указі реєстри за 1784, 1787 - Ободівський кагал, 1790, 1791 рр. - Брацлавський кагал. На час виконання реєстрів село належало до Брацлавського повіту.

Село зазначене також на картах Базилія Севериновського (Mapa województwa bracławskiego i kijowskiego … / W opracowaniu Bazyliego Sewerynowskiego; зберігається в Російському державному військово-історичному архіві - РГВИА, фонд: Военно-ученый архив, од. зб. 19989; рубіж XVIII-XIX cт.) і Олександра Яблоновського (під назвою Antonówka)(Atłas historyczny Rzeczypospolitej wydany z zasiłkiem Akademii Umiejętności w Krakowie: Epoka przełomu z wieku XVI-go na XVII-sty. Dział II-gi: „Ziemie Ruskie” Rzeczypospolitej / Opracował i wydał Aleksander Jabłonowski. – Warszawa; Wiedeń, 1899-1904).

Під номером 108 і назвою Антонов или Терлов це село зазначене на карті Подільської губернії 1797 р. Парамона Дьяконова [Карта Подольской губернии, разделенной, по новоконфированным его Императ-го Вел-ва штатам, на поветы или уезды: Каменецкой, Летичевской, Ушицкой, Могилевской, Литинской, Винницкой, Брацлавской, Ямпольской, Ольгопольской, Гайсинской и Еленской. Сочинена 1797 года. Масштаб в карте: в дюйме английском 10 верст / Сочинил Подольской губернии землемер Парамон Дьяконов. 1. Гайсинский уезд (весь в бывшем подлин<ном> Брацлав<ском> в<оеводст>ве; з севера на юг). – ЦГВИА, ф. ВУА, спр. 20924].
(Подані вище матеріали виявлені професором Львівського університету Миколою Григоровичем Крикуном і публікуються за його люб’язною згодою).

Гайсинський повіт.
<...>
§ ІІІ. Міста і села з правом громади (wsi obywatelskie).
<...> Потоцького Станіслава, Графа, Генерал-Ад’ютанта і Кавалера.
<...> Ключ Бубнівський:
<...> в Антонівці душ чоловік 120.
(Джерело: Statystyczne, topograficzne i historyczne opisanie guberni Podolskiey z rycinami i mappami przez X. Wawrzynca Marczyńkowskiego. Tom III. Wilno: Drukiem Józefa Zawadzkiego, typografa imperatorskiego uniwersytetu, 1823. С. 179)

<...> Антонівка, село, Гайсинський повіт, разом з Соболівкою має осіб чоловічої статі 1278, селянської землі 2522 десятини. Належить до графині Олександри Потоцької.
(Джерело: Słownik Geograficzny Królestwa Polskiego i Innych Krajów Słowiańskich / Wydany Pod Redakcyą Filipa Sullmierskiego, Bronisława Chlebowskiego, Władysława Walewskiego. Tom I. Warszawa: Nakładem Filipa Sullmierskiego i Władysława Walewskiego, 1880, s. 44).

<...> Крім того, до Соболівського ж приходу належитъ 400 осіб чоловічої статі і 391 особа жіночої статі (в тому числі 1 лютеранка) приписного села Антонівка – за 2 верстви на північ від Соболівки, на березі річки Деркачки <...> (с. 439-440).
<...> Приписне до Соболівки село Антонівка, за переказами, засноване в половині XVII ст. графом Северином Потоцьким, який назвав його так на честь свого новонародженого сина Антонія. Село лежало на великому шляху з Умані до Ладижина, так званому „Чигиринському”, і заселене вихідцями з Немирівщини, Волині та інших місцевостей <...> (с. 440).
<...> В приході існує <...> школа грамоти в селі Антонівці з 1863 року (с. 441).
(Джерело: Труды Подольскаго Историко-Статистическаго Комитета. Вып. IX: Приходы и церкви Подольской Епархіи / Подъ редакціей Е. Сецінскаго. Каменецъ-Подольскъ, 1901, 439-441. – № 467).

<...> Повсюди на Поділлі ткацьким промислом займаються корінні мешканці, селяни-українці <...>
Дані кореспондентського обстеження:
<...> Антонівка:
Кількість дворів, зайнятих ткацтвом – 20.
Кількість осіб, зайнятих ткацтвом – 20.
Кількість дворів, зайнятих овчинно-кожушним промислом – 4.
Кількість осіб, зайнятих овчинно-кожушним промислом – 4.
Пора року промислу – взимку.
Загальна кількість дворів – 192.
Загальна кількість чоловіків – 495.
Загальна кількість жінок – 461.
Усього людей – 956.
Кількість дворів з різним промислом – 32.
Кількість осіб, пов’язаних з промислом – 32.
(Джерело: Трофимов Л.Т. Ткацкий промысел в Подольской губернии. – В кн.: Кустарные промыслы в Подольской губернии / Под ред. Прусевича А. Киев, 1916, с. 191, 244).

<...> <Кустарна деревообробка.>
У Соболівській волості <за даними експедиційного обстеження> найбільші пункти <цього промислу> містечко Соболівка з 22 кустарями, село Глибочок з 17 і село Метанівка з 11; в інших (Михайлівка, Антонівка, Шиманівка, Побірка, Петрашівка, Брідок) від 2 до 7.
(Джерело: Александрович Г. Кустарные древодельные промыслы в Подольской губернии. – В кн.: Кустарные промыслы в Подольской губернии / Под ред. Прусевича А. Киев, 1916, с. 533).

З Антонівки походить Максим Купріянович Мороз (1898-1921) – воїн Армії Української Народної Республіки. Страчений бандитами душителя протибольшевицьких повстань Г.Котовського в листопаді 1921 року під містечком Базар на Волині під час рейду Повстанської Армії УНР. Похований на меморіальному цвинтарі Героїв Базару в селищі Базар Житомирської області. Реабілітований Генеральною прокуратурою України.
(Джерело: Процик П. Похід у безсмертя: До 90-х роковин листопадового 1921 року рейду Повстанської Армії УНР в Україну. - http://memorial.kiev.ua/statti/1219-pohid-u-bezsmertja.html).

Надія Воловодівська про новий державний бюджет

2011-12-23T09:58:00.000-08:00

Vczora na VR pryjnjaly bjudz'et, nosylys' z nym dovho, moroczyly holovu, szczo ne znajut' ciny na haz. Pryjnjaly kosztorys krajiny za 1 hod. Tez' je nehumannym, bo zakladeno v n'omu zbil'szennja kil'kosti hromadjan poza mez'eju bidnosty z 24 do 26%. Teper staje zrozumilym, czoho moroczyly holovu za haz. Naspravdi, vyczikuvaly, koly projde zustricz z czynovnykamy radu UE. Bo todi b ne bulo, tak meni zdajet'sja, nijakyh peremovyn. Szczob urjad tak ponyzyv riven' z'yttja ljudej i phavsja v evropejs'ku spil'notu, pro take, napevno, ne malo b buty movy. A pro znyz'ennja ciny na haz tez', oczevydno, z cijeji vlady nikomy ne vyhidno. Vony z' zmiszujut' ciny za
ukrajins'kyj haz z rosijs'kym dorohym, i navarczyk czymalen'kyj. A jak bude nyz'ka cina, to de dlja nyh bude vyhoda? Ce moz'na bulo b skazaty vyborcjam PR (партії регіонів. - О.П.),jak vas i nas kolo vas harno durjat'.
V Hvyl'voho tez' prysutnja podibna sytuacija: kuharky vzjalys' keruvaty krajinoju. Jaksravo opysano. Bida ne v tomu, a v kilkosti tyh, hto vybyraje, potrebuje takoho kerivnyctva.

Надія Воловодівська про козацькі ракети (за Юрієм Шаповалом)

2011-12-23T09:52:00.001-08:00

Budu pidkydaty cikavi reczi, jaki moz'na tez' poczuty na sajti ukr.radio v rubryci, szczo vede Ju.Szapoval 'Myt' istoriji'. A vin vidkopav takoho Oleksandra Zasjad'ka, jakyj v 1815 r. zrobyv perszi rakety. Jomu rozkazav bat'ko, szczo v 1516 r. kozaky pobyly turkiv zavdjaky vykorystannju raket. I toj junyj raketczyk vzjavsja vidnajty sekrety, jaki kozaky zahovaly z tyh czasiv. Portret Zasjad'ka vysyt' v muzeji kosmonavtyky pry vhodi. Tez' malovidoma storinka. Toj czolovik, mabut', usvidomljavav, szczo stvoryv nehumannu tehniku, i proviv ostatok z'yttja v monastyri.

Надія Воловодівська про науковий потенціал в Україні

2011-12-22T10:05:00.000-08:00

Dumala za repliku tvojeji dyplomnyci (йдеться про те, що одна польська студентка сказала: всі вдома дивуються, що Українець, а такі складні теми досліджує. - О.П.). A j spravdi, nas v SRSR tak zatuszovuvaly, szczo my majz'e nevidoma krajina. A na tomu tyz'ni zhaduvaly pro perszu v sojuzi eom, rozroblenu pid kerivnyctvom Ljebedejeva v Kyjevi v 1948 r. Potim z toji rozrobky piszov rjad BESM. Rozumni ljudy szkoduvaly, szczo dobru ideju, jaka bula zakladena pry jiji rozrobci, zakynuly. I pojasnjuvalos' ce takym czynom. V Moskvi zvaz'aly na moz'lyvyj vyhid Ukrajiny z sojuzu. Tomu, to hovorylos' dosyt' vidkryto, nijakyh stratehicznyh rozrobok tut ne pidtrymuvaty. I bulo pereneseno novi pokolinnja eom v Bilorus'. A litaky - czoho varta til'ky rozrobka velykovantaz'noho litaka 'Mrija'! Jak podumaty, to v sviti ne bahato derz'av maje svoje litakobuduvannja. Ale suspil'stvo i vlada ne vmijut' navczytys' tym korystatys'. Cikavo, jakyj toj litak zdijmaje szum,jak pidnimajet'sja navantaz'enyj? Hocz by de miz' inszym zhadaty.

Надія Воловодівська ще про "Сині етюди" Хвильового

2011-12-20T11:46:00.000-08:00

Jizdyla na horod. Holodno ne bulo, ale soncja tez' ne bulo. Duz'e stav harnym lis. Trohy lez'yt' v n'omu snihu, vydilylys' na tomu foni szpyl'kovi, i majesz harnyj krajevyd. Z haty czasom treba prosto vybyratys', aby nabratys' vsjakyh vraz'en'. Ale pislja pojizdky czujet'sja, szczo v povitri bahato kysnju i hocz bery i pid trubu vychlopnu phaj holovu. Tut vnoczi poczalys' trohy bil'szi morozy, to snih vz'e mabut' jak vpade, to polez'yt'.
Hvyl'ovoho ne tak prosto spryjmaty, bo vin probuje podaty duh toho czasu z riznyh storin i mazkamy. Szczo cikavo pysze za zymu v 1922: bula podibna na teperisznju, jak zatjaz'na osin, mokra, zi sljakottju.

Надія Воловодівська про "Сині етюди" Миколи Хвильового

2011-12-19T11:26:00.000-08:00

U Szevel'ova znajszla zhadku pro M.Hvyl'ovoho, za n'oho Szevel'ov pysze, szczo to buv pys'mennyk evropejs'koho rivnja. Czytaju teper 'Syni etjudy' Hvyl'ovoho. Teper joho moz'na czytaty, pislja Szkljara i Szevel'ova. Vin opysav ti z' podiji z inszoho boku.
Postaje duz'e tryvoz'nyj czas i podij, i rozdumiv nad tym, kudy ta nacija jde i kudy maje jty. I szczo robyty z tym sprotyvom.

Надія Воловодівська про пенсійне питання

2011-12-19T11:14:00.000-08:00

Hodyla za pensijeju, poczaly zatrymuvaty. Ti operatory v oszczadbanku taki obizleni, skazaly, szczo nemaje i jdy sobi. A koly bude, ne znajut'. Ot i povertajet'sja Kuczmivs'ka praktyka nesplaty nalez'noho. Zate vsjudy hvac'ko rozkazujut', szczo je velykyj pryrist ekonomiky v promyslovosti, sil's'komu hospodarstvi, zrosla serednja zarplaty. To cikavo, szczo z' stalos' z tymy vyplatamy, jaki vnosjat'sja v pensijnyj fond? Pytannja rytoryczne. Po radio hovorjat', szczo v Kazahstani robitnyky naftovoji promyslovosti buntujut', bo ne vydajut' platni. I tut, i tam sytuacija znov nahaduje poczatok stanovlennja nezalez'nosty. Koly bilja hroszovyh resursiv opynylys' hlytaji i nehidnyky. Todi strymuvala ideja nezalez'nosty. A szczo moz'e strymuvaty teper? Tez' pytannja rytoryczne. A vzahali, to tym, hto pomahav ruczkoju naszij nen'ci, moz'e i ne tak pohano. I, slava Bogu, haj blahopoluczno dajut' sobi radu.

Надія Воловодівська про ПТУ-шників на роздоріжжі

2011-12-18T11:41:00.000-08:00

Vzavtra sv.Mykolaja, pokrovyteja podoroz'nih i ditej.
A szcze Janukovycz maje pohodyty umovy podal'szoji spivpraci z UE. Moskva v zv'jazku z cijeju podijeju i sobi orhanizovuje szczos' podibne, tez' vzavtra. To bidni naszi PTUsznyky na rozdoriz'z'i.

Надія Воловодівська про дні пам'яті Ярослава Дашкевича і Юрія Шевельова

2011-12-16T11:10:00.001-08:00

Vczora v L'vovi vidbulas' konferencija, prysvjaczena 2-m rokovynam vidhodu svitloji pamjaty Ja. Daszkevycza u vicznist'. Bula szcze panahyda i vidviduvannja mohyly.
A s'ohodni Ju. Szapoval zhaduvav tez' toho, szczo vidijszov u vicznist' i tak bahato zrobyv dlja Ukrajiny, Ju.Szevel'ova. Duz'e dobre, szczo O.Zabuz'ko vydannjam knyz'ky iz jiji lystuvannjam z Szeval'ovym, doluczylas' do zhaduvannja.

Надія Воловодівська про нове видання творів Катерини Білокур

2011-12-15T11:50:00.000-08:00

Toj z'urnalist, R.Koljada, postijno pidkydaje jakis' cikavi zustriczi. S'ohodni bula O.Zabuz'ko. Vona napysala peredmovu do knyz'ky pro K.Bilokur. V nij pomistyly kartyny hudoz'nyci i jiji lysty. Jak vydno, ta knyha - ne typovo velyka szana do talantu Bilokur. Ale vyjszla v dorohovartisnomu oformlenni. Dumaju, szczo vona des' pojavyt'sja v L'vovi, to moz'na bude ocinyty zroblene.

Надія Воловодівська про Cloud-програмування

2011-12-14T11:34:00.000-08:00

S'ohodni bulo zasidannja VR, prysv'jaczene pidtrymci IT-industriji. Poczula tam cikavu ricz, v Ukrtelekomi proponuvaly nadaty derz'avnu pidtrymku tak zvanomu Cloud PROHRAMUVANNJU. Ideja tam prosta i dosyt' efektyvna. Pyszesz prohramy, a zasoby transljaciji i vsi obsluhovujuczi prohramy nadajut'sja z inszoho kompjutera. I ne treba dumaty za licenzijni prohramy. To, jak na mene, modeljujut' velyki kompjutery, ale szcze j dostup do licenzijnyh produktiv. Des'to za pevnu platu. Cloud - ce hmara. Jak vydno, htos'-taky, kupyvszy Ukrtelekom, vzjavsja za prosuvannja novyh tehnolohij v Ukrajinu.

Надія Воловодівська про Сергія Лифаря

2011-12-13T12:22:00.001-08:00

S'ohodni czula peredaczu po radio pro Serhija Lyfarja. Joho tez' Rosija perehopljuje sobi. Ale vin vsjudy zaznaczav, szczo vin ukrajinec', joho Moskva duz'e obhodz'uvala, szczob peremanyty do sebe. Vin dobre usvidomljuvav, szczo ta Rosija robyla z ukrajincjamy, i ne davsja. Odyn iz z'urnalistiv napysav pro n'oho knyz'ku, i tam je fotohrafiji z joho bat'kiv. Tato i mama u vyszyvankah, hocz buly iz szljahetnyh rodyn.
Jak dobre, szczo potrohy ti ukrajinci, szczo proslavylys' u sviti, czerez taki knyhy pryhodjat' v suspil'nyj obih. Jak z'urnalisty kaz'ut' - stajut' brendamy Ukrajiny.

Діалог на земельну тему

2011-12-11T10:58:00.000-08:00

O.P. Ja tezh czuv pro zemelnyj zakon, czytav v Ukr. pravdi. A zvidky vizmutsja zemli na prodazh, koly vony na pajach v ljudej? Czy to vse likvidujut? Na tomu seli do czohos malo dijty. Ale jak derzhava machnula na njoho rukoju, to jasno, szczo jszlo do derybanu.
N.V. Iz zemleju z' vyhodyt' tak, szczo til'ky neznaczna kil'kist' seljan zumila jiji oformyty, jak vlasnist'. Bo nasz ljud ne zvyk szanuvaty bomahu, ale ce j doroho. To czula, szczo neoformlena vidpovidnym czynom zemlja staje niczyjeju. A, krim toho, szcze j blokujet'sja vydacza tyh aktiv z kadastrovym nomerom. I svitovyj bank ocinjuje naszi zemli v kil'ka raz doroz'cze, niz' jiji ocinyly urjadovci dlja oplaty pajiv, to spekuljacija jde hrandiozna. Ale zemlja navit' v najtjaz'czi czasy, pry nespravedlyvomu tysku po rozpodili, vyklykala velyki zavoruszennja. I cja vlada szvydsze vs'oho ne rozumije, szczo robyt'.

Надія Воловодівська про земельний закон

2011-12-10T11:21:00.000-08:00

Vczora VR pryjnjala v 1-mu czytanni zakon pro rynok zemli. I po radio obhovorjuvaly temu. Odyn sluhacz skazav, szczo blyz'ko znaje stan reczej z otrymannjam aktiv na Vinnyczczyni. Skazav, szczo Poroszenko, hlytaj z hlytajiv, zablokuvav server z bazoju danyh, i ljudjam ne dajut' aktiv. A sam, toj hlytaj, na selah vz'e skupovuje cili vylyci. Vlada robyt' vse, szczob selo sterty z lycja zemli. I nemaje komy protestuvaty, bo selo zovsim ne orhanizovane.

Надія Воловодівська про передвиборчі інтриги

2011-12-08T11:51:00.000-08:00

S'ohodni odyn jazykatyj deputat rozkazav za te, szczo robyt'sja za pleczyma vidomoji manipuljantky. V patriji, szczo vona oczoljuje, pojavylys' baz'ajuczi zarobyty devidenty na tomu, szczo budut' borotys' za jiji vyzvolennja z tjurmy, ale robyty vse, szczob vona sydila. Bo tak ljud bude bil'sze spivczuvaty partiji. A dnjamy taka Z'.Romovs'ka, jaku ja povaz'ala, poczala zaklykaty projavyty do zasudz'enoji myloserdja. Ce bulo do vlady. Bo to bude moral'no, a odnopartijci maly v nosi tu moral'nist'.
Vz'e pidpysano zakon pro vybory i poczavsja proces poborjuvannja,i Lytvyn obicjaje, szczo vybory budut' duz'e brudni. Ti deputaty tak vz'e sebe zabrudnyly, szczo ne vydno, hto tam maje ljuds'ku podobu. I jdy ote vybyraj! Hiba vono varte?

Надія Воловодівська на підтримку українського радіо

2011-12-08T11:46:00.000-08:00

Za vczorasznju podiju (йдеться про диктант з української мови по радіо. - О.П.). Koly pominjaly kerivnyka, to vyhljadalo, szczo linija na te, szczob radio bulo proukrajins'kym, zgymbljuje. Ale czas vid czasu otaki akciji zasvidczujut', szczo, tak dumaju, kolektyv zalyszyvsja. I bude hnuty poperednju liniju. Daj Boz'e, szczob taky ne zgymbyv.

Враження Надії Воловодівської від всеукраїнського диктанту

2011-12-07T12:00:00.000-08:00

Sluhala po radio pidsumky vseukrajins'koho dyktantu, jakyj pysaly 9 lystopada. Joho orhanizuvalo ukrajns'ke radio, dopomahav docent pedahohicznoho universytetu Oleksandr Avramenko, vin i komentuvav osnovni pomylky i pravyla punktuaciji. Iz zdyvuvannjam poczula, szczo v 1993 roci bulo pominjano dejaki pravyla punktuacij i szczo vstavne reczennja teper zvet'sja prystavkoju. Ja czula za cej dyktant, ale podumala, szczo ce vz'e majut' buty zaczepleni ambiciji molodszyh. I, spravdi, porivnjano z poperednim rokom uczasnykiv vyroslo na 50%, osoblyvo poaktyvniszala molod'. Vse dijstvo, i napysannja i podsumky, bulo zrobleno harno i profesijino. Bahato ljudej buly vdjaczni za orhanizaciju i bahato dzvonyly i kazaly, szczo pysaly tez', ale ne navaz'ylys' posylaty dyktant na perevirku. Tak niby i ne duz'e huczna akcija, ale vona vidczutno pidnjala ljudej na dusi. Ce jak by sprostuvannja mojih pobojuvan', szczo ukrajns'ka mova zalyszajet'sja takoju z' znevaz'enoju, jak i v roky bil'szovyc'koji okupaciji.

Надія Воловодівська про враження від творів Юрія Шевельова

2011-12-04T11:19:00.000-08:00

Czytaju potrohy Szevel'ova. Opysuje podiji majz'e stolitn'oji davnosty, a ukrajinci na svojij zemli i dali prynyz'eni, pogordovani buvszymy okupantamy. Szevel'ov tak i nazyvaje moskaliv - okupantamy. Tomu i ne dyvno, szczo joho praci buly ves' czas blokovani specsluz'bamy. I teperisznij Tabacznyk duz'e svojeju povedinkoju nahaduje Kahanovycza. Pravda, Kahanovycza pryslala Moskva, a cej vylupyvsja na naszij, ridnij zemli.

Відгук Надії Воловодівської на статтю про корупцію

2011-11-30T11:12:00.000-08:00

Proczytala stattju pro ukr. zlodjuh (йдеться про статтю С.Лещенка в "Українській правді" від 30.11.2011). Dyvna pozycija z'urnalista. To ti dvoje, buduczy oficijnymy osobamy, korystuvalys' posluhamy bud'-koho, a teper ce pohano. Ale jaki cyniczni buly v svij czas i Tymoszenko i Lazarenko, szczo, jak kaz'ut' rosijany, "podelom im".
Dobre, szczo i v Pol'szi poczaly prydyvljatys' do toho, jakym czynom nahromadz'uvalos' bahatstvo. Jakes' maje vidbutys' oczyszczennja suspilstva, bo uspiszni ljudy zaraz majut' moz'lyvist' rozbahatity vidkrytym czynom, v ramkah zakonu. Tomu des' vono maje podilytys' na czesne i zloczynne te bahatstvo.

Надія Воловодівська про вплив блогів

2011-11-27T10:54:00.000-08:00

Des’to vse-taky zahljadajut’ na blogy, bo pered samoju subotoju rizko pominjalas' tonal'nist' na rivni oficijnomu. A v nedilju v odnij z politycznyh peredacz daly slovo Vasjunyku, vin buvszyj deputat, halyczanyn. To joho rozpovid' zaverszylas' takoju tezoju: Majdan, Vszanuvannja zhertv Holodomoru, - nezvorotne do zabuttja, - Czornobyl' pryrekly ukrajinciv buty vil'nymy. Zvuczalo perekonlyvo i imponujucze.

Діалог про вшанування жертв Голодомору в Україні

2011-11-26T12:13:00.000-08:00

O.P. Czytav u Ukr-pravdi, szczo urjadovci vyriszyly vidznazhyty den Holodomoru. Juszczenko vbaczaje v cjomu dejakyj prohres.

N.V. S'ohodni vlada taky posluhala nastroji suspil'stva i vszanuvala, navit' vkupi z czotyrjoma prezydentamy, zamuczenyh holodom nevynnyh ljudej. Do cyh podij u L'vovi i Kyjevi aktyvno doluczylas' molod'. Ja tez' zapaljuvala sviczku, v budynku navproty v bahat'oh viknah horily sviczky.

Надія Воловодівська про інтерв'ю Кличка і так звану опозицію.

2011-11-26T12:01:00.000-08:00

Za Klyczka (з приводу недавнього інтерв'ю Володимира Кличка газеті "День". - О.П.),to vin beznadijnyj. Teperisznja vlada i VR pryjszly v polityku robyty hroszi, v tomu czysli i Tymoszenko. I jih, i jiji nemaje czoho rivnjaty z evropejs'kymy deputatamy. Nemaje tut evrostandartiv, i z c'oho treba vyhodyty. A na radi deputat z rehionaliv skazav, szczo Klyczko navit' nemaje v usih oblastjah svojih oseredkiv, to szczo vin tam bude kontroljuvaty? Partiji Tymoszenko i Jacenjuka pidtrymaly novyj zakon pro vybory, bo maly, oczevydno, v tomu jakyjs' szkurnyj interes. Jaka z' to 'apazycija', szczo prodajet'sja za ponjuszku tabaka? Do slova, jak evroparlamentarystam duz'e szkoda Tymoszenko, haj dadut' jij v sebe politycznyj prytulok, jak USA Lazarenku. Cikavo, czy vona sama toho zahocze, bo tam z neju bude te z' same, szczo z Lazarenkom.

Важне: Матеріали до історичного краєзнавства Тепличчини

2011-11-24T10:31:00.000-08:00

Важне

Вежна (польськ. Weżna), містечко. Вперше згадується у 1628 р. в документі, який зберігається в Головному архіві давніх актів у Варшаві (Archiwum Główne Akt Dawnych - AGAD) в родовому архіві Браніцьких (zespół Zbiór Branickich z Suchej, № 310/392, с. 22).

Друга згадка стосується 1630 р. і зафіксована в Актах коронного трибуналу в Любліні, найвищої судової інстанції в Польській Короні (це – польськомовні короткі перекази - реґести - записів у трибунальських книгах). Документ зберігається у Центральному державному історичному архіві України у Львові (фонд 773, опис 1, одиниця збірки 187, арк. 115).

Наступна згадка про це містечко датується 1645 р. в документі, що зберігається у відділі рукописів Львівської Національної бібліотеки імені Василя Стефаника Національної академії наук України (ф. 141, оп. 1, од. зб. 187, с. 115).

Під назвою Вежне (Weżne), теж як містечко, фігурує воно в подимному реєстрі Брацлавського воєводства 1629 р., опублікованому у збірнику документів "Архив Юго-Западной России, издаваемый Коммиссиею для разбора древних актов, состоящей при Киевском, Подольском и Волынском генерал-губернаторе. Часть 7, том 2: Акты о заселении Юго-Западной России (1471-1668)" (Киев, 1890, с. 394-412).

У 1635 р. воно зафіксоване також під назвою Вожне (Wożne), про що свідчить подимний реєстр маєтків брацлавського і вінницького старости Адама Калиновського 1639 р. (див.: AGAD, zespół Zbiór Branickich z Suchej, № 310/392, с. 80-81, те саме в Центральному державному історичному архіві України в Києві - ЦДІА в Києві, ф. 256, оп. 1, од. зб. 320, арк. 24-24зв.), а також у списку маєтків брацлавського старости, чернігівського воєводи і гетьмана польного коронного Марціна Калиновського (рідний брат Адама Калиновського, загинув у 1652 р. в битві під Батогом), складеного у XVIII столітті (ЦДІА в Києві, ф. 256, оп. 1, од. зб. 320, арк. 25-26).

Дивну назву Зушна (Zuszna) подав йому славетний французький інженер Ґ. Боплан на своїй Спеціальній мапі України, складену у 1650 р. (Див. також: Спеціальна карта України Ґійома Левассера де Боплана 1650 року. Мірило 1:450000. Київ; Львів, 2000). З позначень на цій карті випливає, що на той час поселення мало церкву.

(Джерело: Крикун Микола. Кількість і структура поселень Брацлавського воєводства в першій половині XVII століття // Записки Наукового товариства імені Шевченка. Львів, 2006, Том 252, с. 556-647. – Передрук у кн.: Крикун Микола. Брацлавське воєводство у XVI-XVIII століттях: Статті і матеріали. Львів: Вид-во Українського Католицького Ун-ту, 2008, с. 215.).

Cучасну назву села – Важне (Ważne ) знаходимо в Офірному реєстрі Брацлавського воєводства 1789 р., який зберігається в Бібліотеці Польської академії наук в Курніку (Biblioteka PAN w Kórniku, oddział rękopisów, rkps 1221), зазначено, що це село підпорядковане Степанівці і належить до Гранівського ключа і Гранівської парафії.

У 1791 р. село належало до Надбузького повіту

Інформація про євреїв у Важному і Степанівці міститься у книзі: Архив Юго-Западной России, часть 5, т. 1-2: Переписи еврейського населения в Юго-западном крае в 1765-1791 гг. Киев, 1890. Маються на указі реєстри за 1790, 1791, 1795, 1797 рр. (Брацлавський повіт).

Згодом село належало до Гайсинського уїзду.
Село зазначене (як Ważne) також на картах Базилія Севериновського (Mapa województwa bracławskiego i kijowskiego …/ W opracowaniu Bazyliego Sewerynowskiego; зберігається в Російському державному військово-історичному архіві - РГВИА, фонд: Военно-ученый архив, од. зб. 19989; рубіж XVIII-XIX cт.) і Олександра Яблоновського (Atłas historyczny Rzeczypospolitej wydany z zasiłkiem Akademii Umiejętności w Krakowie: Epoka przełomu z wieku XVI-go na XVII-sty. Dział II-gi: „Ziemie Ruskie” Rzeczypospolitej / Opracował i wydał Aleksander Jabłonowski. – Warszawa; Wiedeń, 1899-1904).
(Подані вище матеріали віднайдені професором М.Г.Крикуном і публікуються за його доброзичливою згодою).

Гайсинський повіт
§ ІІІ. Міста і села з правом громади.
<...> Кіблицький Ключ
Ґрафині Коморовської:
в Степанівці і Важному чоловік душ 506.
Земля жирна, ліс мішаний і дубовий.
(Джерело: Statystyczne, topograficzne i historyczne opisanie guberni Podolskiey z rycinami i mappami przez X. Wawrzynca Marczyńkowskiego. Tom III. Wilno: Drukiem Józefa Zawadzkiego, typografa imperatorskiego uniwersytetu, 1823. С. 175).

Важне (Ważne, mylne Ważna), село над річкою Кубличем, притокою Собу, Гайсинський повіт, окружна поліція і волость - Теплик, православна парафія - Степанівка, католицька парафія і суд - Ґранів, за 27 верстов від Гайсина. Має 58 садиб, 462 мешканців, 249 десятин селянської землі, 385 десятин землі двірської; гуральня. Колишня власність Коморовських (Komorowscy), тепер - Сломовських (Słomowscy).
(Джерело: Słownik Geograficzny Królestwa Polskiego i innych Krajów Słowiańskich / Wydany Pod Redakcyą Bronisława Chleboskiego, Magistra nauk filologiczno-historycznych b[yłej] Szkoły Głównej Warszawskiej, według planu Filipa Sulimierskiego. Warszawa: Nakładem Władysława Walewskiego, 1893, Tom XIII, s. 153. - Автор: Dr. [Eugeniusz] M[aryański]).

<...> Степанівка, село, з приписаним до нього селом Важною. Усіх мешканців в селі Степанівці з присілком Важною 1445 осіб обидвох статей. У зв’язку із збільшенням народонаселення деякі з мешканців переселились на проживання в Балтський уїзд. <...>
<...> В парафії є дві школи: церковно-парафіяльна школа в с. Степанівці і школа грамоти в с. Важній.
<...> За бажанням мешканців села Важної відкрита у них школа грамоти у 1888 р., для якої у 1897 р. побудовано окремий будинок.
(Джерело: Труды Подольского епархиального историко-статистического комитета. Выпуск девятый: Приходы и церкви Подольской епархии / Под ред. священника Евфимия Сецинского. - Каменец-Подольск, 1901. - С. 354-355; Репринтне видання: Біла Церква: Видавець Олександр Пшонківський, 2009. - Серія: Бібліотека української краєзнавчої класики).

<...> Повсюди на Поділлі ткацьким промислом займаються корінні мешканці, селяни-українці, і лише у м. Бершаді, Ольгопільського уїзду, промислом займаються також євреї-міщани. <...>
Дані кореспондентського обстеження:
<...> Важне:
Кількість дворів, зайнятих ткацтвом – 25.
Кількість осіб, зайнятих ткацтвом – 25.
Кількість дворів, зайнятих овчинно-кожушним промислом – 3.
Кількість осіб, зайнятих овчинно-кожушним промислом – 6.
Пора року промислу – взимку.
Загальна кількість дворів – 133.
Загальна кількість чоловіків – 392.
Загальна кількість жінок – 371.
Усього людей – 763.
Кількість дворів з різним промислом – 46.
Кількість осіб, пов’язаних з промислом – 51.
(Джерело: Трофимов Л.Т. Ткацкий промысел в Подольской губернии. – В кн.: Кустарные промыслы в Подольской губернии / Под ред. Прусевича А. Киев, 1916, с. 191, 240. - Розділ IV. Праця у ткацькому промислі).

<...> <Кустарна деревообробка.>
У Кіблицькій волості за даними експедиційного обстеження найбільшими пунктами <цього промислу> є: <...> Важне - 13 осіб.
(Джерело: Александрович Г. Кустарные древодельные промыслы в Подольской губернии. – В кн.: Кустарные промыслы в Подольской губернии / Под ред. Прусевича А. Киев, 1916, с. 533).

В районній газеті „За більшовицьку перемогу” (Теплик) від 28 січня 1939 р., № 15 (974), с. 2 надрукована стаття М. Погребняка „Село Важне колись і тепер”.

Янів: Матеріали до краєзнавства Тепличчини

2011-11-23T12:17:00.001-08:00

Янів

Під назвою Янів (польськ. Janów) це поселення (можливо, містечко) вперше згадується у 1639 р. в списку маєтків брацлавського старости, чернігівського воєводи і гетьмана польного коронного Марціна на Гусятині Калиновського (загинув у 1652 р. в битві під Батогом). Список був складений у XVIII ст. Документ зберігається у Центральному державному історичному архіві України в Києві [фонд 47 (Кам’янецький земський суд), опис 1, одиниця зберігання 42, аркуші 130, 131зв.], а також у Головному архіві давніх актів у Варшаві (Archiwum Główne Akt Dawnych) в родовому архіві Браніцьких (zespół Zbiór Branickich z Suchej, № 310/392, с. 80-81).
(Джерело: Крикун Микола. Кількість і структура поселень Брацлавського воєводства в першій половині XVII століття // Записки Наукового товариства імені Шевченка. Львів, 2006, Том 252, с. 556-647. – Передрук у кн.: Крикун Микола. Брацлавське воєводство у XVI-XVIII століттях: Статті і матеріали. Львів: Вид-во Українського Католицького Ун-ту, 2008, с. 268).

У статусі містечка або слободи Янів над річкою Кам’яницею Брацлавського воєводства зустрічається в заставному записі, даному Марціном Калиновським Миколаю і Христині Байбузянці Добриловським на це містечко у Вінницькому замку і записаному у вінницькій гродській книзі 12 квітня 1647 р.
(Джерело: Архив Юго-Западной России, часть 7, том 1: Акты о заселении Юго-Западной России. Киев, 1886, с. 455-458).

Слободу Янів зафіксував також на одній із перших карт України, створеній у 1650 р., знаменитий французький інженеро Ґ. Боплан (Спеціальна карта України Ґійома Левассера де Боплана 1650 року. Мірило 1:450000. Київ; Львів, 2000; див. також: Map, A.2.b.iv Delineatio Specialis et Accurata Ukrainæ {Top Sheet 3} 1650 / Reproduced with the permission of the Bibliothèque nationale, Paris).

Згодом село Янів, незаселене (vacat), зустрічається в Подимниму реєстрі Брацлавського воєводства 1716 р., який зберігається в державному архіві у Кракові (Archiwum państwowe w Krakowie, zespół Archiwum Podhoreckie Andrzeja Potockiego, № I, 43).

В подимному реєстрі 1775 р. цього ж воєводства (Magazin für die neue Historie und Geographie / Angelegt von D. Anton Fridrich Büsching. - Halle, 1782. - Bd. 22) зазначено, що село Янів належить до Обозівського ключа Уманської волості і в ньому нараховується 86 димів.

В Офірному реєстрі Брацлавського воєводства 1789 р., який зберігається в Бібліотеці Польської академії наук в Курніку (Biblioteka PAN w Kórniku, oddział rękopisów, rkps 1221), зазначено, що село Янів біля містечка Теплика належить до Уманської парафіі.

В Реєстрі Вознесенського намісництва 1795 р.(зберігається в Російському державному військово-історичному архіві, фонд: Военно-ученый архив) вказано, що село має 81 димів і належить до Ольгопільського уїзду.

На рубежі XVIII-XIX ст. село належало до Гайсинського уїзду і мало 75 димів.

У 1784 р. село належало до Брацлавського повіту, і в тому ж році було адміністративно підпорядковане Надбузькому повіту.

Інформація про євреїв в селі міститься у книзі: Архив Юго-Западной России, часть 5, т. 1-2: Переписи еврейського населения в Юго-западном крае в 1765-1791 гг. Киев, 1890. Маються на указі реєстри за 1765, 1776, 1784, 1787, 1790, 1791 рр.

Янів (Janów) зазначений також на картах Базилія Севериновського (Mapa województwa bracławskiego i kijowskiego …/ W opracowaniu Bazyliego Sewerynowskiego; зберігається в Російському державному військово-історичному архіві - РГВИА, фонд: Военно-ученый архив, од. зб. 19989; рубіж XVIII-XIX cт.) і Олександра Яблоновського (Atłas historyczny Rzeczypospolitej wydany z zasiłkiem Akademii Umiejętności w Krakowie: Epoka przełomu z wieku XVI-go na XVII-sty. Dział II-gi: „Ziemie Ruskie” Rzeczypospolitej / Opracował i wydał Aleksander Jabłonowski. – Warszawa; Wiedeń, 1899-1904).

Реєстр церков Теплицького деканату, поданий 1781 року, дня 5 травня.
Церкви-парафії: <...> 27. Село Янів (Janow): сповідалося 399 осіб, не сповідалося - 138, охрещено - 9, померло - 5, шлюбів - 2.
(Джерело: Центральний державний історичний архів у Санкт-Петербурзі - далі: ЦДІАСП, фонд 823, опис 3, справа 919).

Таблиця Теплицького деканату, подана на генеральній Конгрегації року 1782, травня 12/23 в Радомишлі.
Парафія: <...> 29. Янів, церква Покрови Пресвятої Богородиці: будинків - 74, сповідалося 345 осіб; дітей - 85; народилося: хлопчиків - 6, дівчаток - 10; шлюбів – 4; померло: чоловіків - 2, жінок - 2.
(Джерело: ЦДІАСП, фонд 823, опис 3, справа 1016).

Таблиця Теплицького деканату з люстрації року 1785 згідно з виданим Консисторією примірником.
Парафія: <...> 32. Янів: будинків - 78, сповідалося 367 осіб; дітей - 96; народилося: хлопчиків - 17, дівчаток - 15; шлюбів - 3; померло: чоловіків - 10, жінок – 13.
(Джерело: ЦДІАСП, фонд 823, опис 3, справа 1071).

Таблиця Теплицького деканату, подана на генеральній Конгрегації року 1786, дня 3 травня в Радомишлі.
Парафія: <...> 32. Янів: будинків - 69, сповідалося 240 осіб; дітей - 61; народилося: хлопчиків - 2, дівчаток - 4; шлюбів – 2; померло: чоловіків - 2, жінок - 5.
(Джерело: ЦДІАСП, фонд 823, опис 3, справа 1078).

Таблиця Теплицького деканату, подана на генеральній Конгрегації дня 19.VI за нов. ст. 1793 року в Радомишлі.
Парафія: <...> 32. Янів: будинків - 95, дорослих: чоловіків - 149, жінок - 128, дітей: хлопчиків - 86, дівчаток - 87.
(Джерело: ЦДІАСП, фонд 823, опис 3, справа 1174).

Під номером 55 це село (рос. Янов) зазначене на карті Подільської губернії 1797 . Парамона Дьяконова [Карта Подольской губернии, разделенной, по новоконфированным его Императ-го Вел-ва штатам, на поветы или уезды: Каменецкой, Летичевской, Ушицкой, Могилевской, Литинской, Винницкой, Брацлавской, Ямпольской, Ольгопольской, Гайсинской и Еленской. Сочинена 1797 года. Масштаб в карте: в дюйме английском 10 верст / Сочинил Подольской губернии землемер Парамон Дьяконов. 1. Гайсинский уезд (весь в бывшем подлин<ном> Брацлав<ском> в<оеводст>ве; з севера на юг). – ЦГВИА, ф. ВУА, спр. 20924].

Відомість, укладена в Подільському губернському правлінні, про міста, містечка, села і хутори, розташовані в Подільській губернії, з даними у них, скільки після поділу губерній з 1797-го є дворів і по 1803 рік чоловічої статі осіб.
VI. Гайсинський повіт.
<...> 88. Янів (рос. Янов): дворів: у 1775 р. - 86, у 1797 р. - 75, осіб - 289.
(Джерело: Центральний державний воєнно-історичний архів у Москві, ВУА, 20924).
(Подані вище матеріали віднайдені професором М.Г. Крикуном і публікуються за його неодмінно приязною згодою).

Гайсинський повіт.
<...>
§ ІV. Міста і села в різних частинах.
<...> В Янові:
в Чарномського Алойзія (Alojzy Czarnomski) і Лукаша, Судді граничного, душ чоловік 89;
в Меєра Юзефа (Józef Meier), Депутата, душ чоловік 210
Ґрунт чорний, ліс дубовий старий.
(Джерело: Statystyczne, topograficzne i historyczne opisanie guberni Podolskiey z rycinami i mappami przez X. Wawrzynca Marczyńkowskiego. Tom III. Wilno: Drukiem Józefa Zawadzkiego, typografa imperatorskiego uniwersytetu, 1823. S. 183).

Янів (Janów), село, Гайсинський повіт <Подільської губернії>, на пограниччі з Київською губернією, парафія <католицька> - Гранів, мешканців 608, землі селян, двірської разом з Комарівкою – 2125 десятин, хат - 112. Церква з 35 десятинами землі. Власність Чарномських (Czarnomscy).
(Джерело: Słownik Geograficzny Królestwa Polskiego i innych Krajów Słowiańskich / Wydany pod redakcyą Filipa Sulimierskiego, redaktora Wędrowca, magistra nauk fizyczno-matematycznych b[yłéj] Szkoły Głównéj Warszawskiéj, Bronisława Chleboskiego, magistra nauk filologiczno-historycznych b. Szkoły Głównéj Warszawskiéj, Władysława Walewskiego, obywatela ziemskiego, kandydata nauk dyplomatycznych Uniwersytetu Dorpackiego. Tom III. Warszawa: Nakładem Filipa Sulimierskiego i Władysława Walewskiego, 1882, s. 423).

Янів, село, розташоване у верхній частині долини, відомої під назвою „Кам’янки”. Долина ця простяглась на декілька верстов і пролягає через багато сіл. В селі Янові є невеликий став, який влітку у сильну спеку майже весь висихає. Клімат місцевості сприятливий для здоров’я мешканців і для рослинності. Ґрунт чорноземний, що дає досить добрі врожаї.Мешканців у с. Янові 1137 осіб обох статей; з них 10 осіб євреїв і 6 осіб римо-католиків поляків, які служать в економії; решта мешканців – селяни-українці, православного віросповідання, що займаються виключно землеробством, а у кого немає землі, то ті займаються польовими роботами у місцевого поміщика за грошову винагороду, а також ходять на заробітки на залізницю, до парового млина і олійні в сусідньому селі Комарівці; з ремесел більше всього поширене в селі ткацтво. В с. Янові поблизу садиби священика досі існує старий дерев’яний храм, побудований ще у 1777 році. На даний час він хоче вже розвалитись і служби в ньому не відправляються. Ще в 1887 р. з нього був перенесений іконостас у новозбудовану церкву. Старий храм побудований з дубового дерева, з окремо від нього віддаленою дзвіницею. Храм цей збираються тепер знести. Можна гадати, що скасований старий храм , побудований у 1777 р., був першим парафіяльним храмом з часу утворення парафії. У 1880 р. з дозволу Подільського єпископа Маркела розпочато було будівництво нової парафіяльної церкви, але не біля старої, а на нововідведеному погості, на віддалі 200 сажнів від старої церкви. Підрядник домовився побудувати новий храм за 7000 крб. Після побудови церкви і розрахунку з підрядником незабаром помічено було, що купол став осідати і скошуватись. Для усунення цього недоліку був запрошений інший підрядник який зобов’язався за 1300 крб. перебудувати купол і перев’язати стіни церкви залізними поясами. Церква була закінчена і освячена у 1887 р. на честь Покрови Пресвятої Богородиці. Новий храм – однокупольний, побудований разом із дзвіницею, вкритий бляхою і помальований олійними фарбами всередині і зовні. У 1898 р. упоряджений був у церкві новий двоярусний іконостас. Із достославних пам’яток зберігається в церкві святий антимінс, висвячений на службу Божу Синодальним членом преосвященим Інокентієм, архиєпископом Ризьким, року від світостворення 6303, від Різдва Христового 1795, квітня 7. Цей антимінс, правдоподібно, був першим після прилучення церкви з унії у православ’я. Церковної землі: садибної 2 десятини, орної у 3-х змінах 30 десятин, сінокісної 3 десятини, а всього 35 десятин. Церковно-парафіяльна школи відкрита у 1864 р.
(Джерело: Труды Подольского епархиального историко-статистического комитета. Выпуск девятый: Приходы и церкви Подольской епархии / Под ред. священника Евфимия Сецинского. - Каменец-Подольск, 1901. С. 359-360. № 496; Репринтне видання: Біла Церква: Видавець Олександр Пшонківський, 2009. - Серія: Бібліотека української краєзнавчої класики).

Розділ IV. Праця у ткацькому промислі.
<...>
Дані кореспондентського обстеження:
<...> Янів
Кількість дворів, зайнятих ткацтвом – 5.
Кількість осіб, зайнятих ткацтвом – 5.
Пора року промислу – весь рік.
Загальна кількість дворів – 241.
Загальна кількість чоловіків – 685.
Загальна кількість жінок – 683.
Усього людей – 1268.
Кількість дворів з різним промислом – 17.
Кількість людей, зайнятих промислом – 17.
(Джерело: Трофимов Л.Т. Ткацкий промысел в Подольской губернии. – В кн.: Кустарные промыслы в Подольской губернии / Под ред. Прусевича А.. Киев, 1916, с. 246).

<...> Кустарна деревообробка.
У Теплицькій волості за даними експедиційного обстеження в селах Стражгород, Розкошівка, Янів, Кам’янка виявлено, що кількість кустарів коливається від 2 до 6.
(Джерело: Александрович Г. Кустарные древодельные промыслы в Подольской губернии. – В кн.: Кустарные промыслы в Подольской губернии / Под ред. Прусевича А. Киев, 1916, с. 533).

Надія Воловодівська про пенсії

2011-11-23T10:12:00.000-08:00

Mij s'ohodnisznyj praznyk (Михайла, 22.ХІ. - О.П.) projszov po punktah oplaty za komunposluhy, szcze zabrala pensiju. Hazarovy posadyly takyh, jak ja, na suhyj pajok. Ale i vid tyh, hto obbyraje nemicznyj ljud, htos' tez' vse vidbere. Vse, jak pryjszlo, tak i pide. Do reczi, czula po naszomu radio, szczo polskyj prem'jer Tusk zajavyv pro pidvyszczennja pensijnoho viku do 67 r. Tak szczo vladci bil'sz-mensz vsi odnakovi. V USA bahaczi sami zaproponyvaly zbil'szyty na bahatstvo podatky, moz'e czerez te, szczo tamtejszyj ljud vyjszov na vulyci z vymohoju ne perekladaty kryzu na pleczi prostoho narodu? Ukrajncjam take ne svityt'.

Діалог на тему Голодомору в Україні

2011-11-20T11:23:00.000-08:00

О.П. Czytav v "Ukr. pravdi", szczo pres-sekretar Biloho Domu vystupyv z nahody pam'jati zhertv Holodomoru i vyslovyv Ukrajincjam hlyboke spivczuttja.

Н.В. Ja s'ohodni Szevel'ova ne czytala,ta nasza mynuvszyna taka hirka, szczo musyt' prohodyty pevnyj czas, szczob prodovz'uvaty v neji zanurjuvatys'.
Ot z tym Holodomorom. Bratky ne spomynajut' pro n'oho, a mynuloho roku ljudy po tradyciji zapaljuvaly sviczky. V budynku navproty (у Львові. -О.П.) jih horilo v bahat'oh viknah. Zaraz polityka pravljaczoho rez'ymu povernula na szljah sovjetyzaciji. Na moju dumku, bil'szist' ljudej ne hocze zadumatys' nad tym, kudy vede cja vlada.
A tym spivczuttjam vid amerykanciv hrisz cina. Todi, koly treba bulo, to Ruzvel't pislja dokladnyh opysiv zajavyv, szczo vony holodujuczym niczym dopomohty ne moz'ut'. Na dodatok vruczyly svomu z'urnalistu-nepravdonoscju special'nu premiju za humanistycznyj vnesok. Vin pysav, szczo njakoho holodu nemaje. To za spivczuttja teperisznje moz'na skazaty spasybi, ale dobre bulo b, szczob ti, koho to bolyt', pam'jataly i pro munyli diji.

Надія Воловодівська про враження від "Вибраних праць" Юрія Шевельова

2011-11-18T12:14:00.000-08:00

Czytaju potrohy Szevel'ova. Vin nazbyrav stil'ky nevidomyh dlja radjans'kyh ljudej faktiv! Pysze, szczo hrupa ukrajins'kyh delehativ do avstrijs'koho parlamentu v 1915 r. podala propozyciju, szczob halyczan i bukovynciv zvaly ukrajincjamy, a ne rusynamy. Urjad zaz'adav dumky 2-h fahivciv. Odyn z nyh, Vjatroslav Jahicz, fahivec' u slov'jans'kyh spravah, z horvativ, vyslovyvsja, szczo, na joho dumky, slid zatrymaty nazvu rusyny, ne obtjaz'enu novitnimy nacionalistycznymy tendencijamy. I sered intelektualiv trapljajet'sja taka pidlota. A v Dumi ros. imperiji bula frakcija ros. nacionalistiv, i vony czynyly szalennyj opir proty bud'-jakoji pojavy ukrajins'koji movy v szkolah, czy hromads'kyh vystupah. Ci rozpovidi majz'e doslivni, vzjati z vybranyh statej po movoznavstvu Ju. Szevel'ova. Te, szczo Hruszevs'kyj spromihsja zrobyty z istoriji Ukrajiny, to v ne menszomu obsjazi zrobyv Szevel'ov v doslidz'enni ukrajins'koji movy. Szkoda, szczo tu pracju napevno malo znajut' v Ukrajini. Bo vydana vona bula v 500 prymirnykah. Na knyz'kovomu jarmarku tyh prymirnykiv bulo szcze bahato.

Шиманівка: Матеріали до краєзнавства Тепличчини

2011-11-18T11:52:00.000-08:00

Шиманівка. У Центральному Державному Історичному Архіві України в Києві (ЦДІАУК) зберігається метрична книга церкви св. Архистратига Михаїла (1789-1796, фонд 224, опис 1, одиниця зберігання 195).

Одна з перших письмових згадок про Шиманівку (польськ. Szymanowka) міститься в Офірному реєстрі Брацлавського воєводства 1789 р., що зберігається у Бібліотеці Польської академії наук в Курніку (Biblioteka PAN w Kórniku, oddział rękopisów, rkps 1221), в якому, зазначено, що це село належить до Ладижинського і Соболівського ключа і до Брацлавської парафії.

На рубежі XVIII-XIX ст. в селі Шиманівці (рос. Шимоновка) було 67 дворів і належало воно до Гайсинського уїзду.

У 1791 р. Шиманівка належала до Брацлавського повіту

Інформація про євреїв в Шиманівці міститься у книзі: Архив Юго-Западной России, часть 5, т. 1-2: Переписи еврейського населения в Юго-западном крае в 1765-1791 гг. Киев, 1890. Маються на указі реєстри за 1784, 1787, 1790, 1791 рр.

Шиманівка (польськ. Szymanówka) зазначена також на картах Базилія Севериновського (Mapa województwa bracławskiego i kijowskiego … / W opracowaniu Bazyliego Sewerynowskiego; зберігається в Російському державному військово-історичному архіві - РГВИА, фонд: Военно-ученый архив, од. зб. 19989; рубіж XVIII-XIX cт.) і Олександра Яблоновського (Atłas historyczny Rzeczypospolitej wydany z zasiłkiem Akademii Umiejętności w Krakowie: Epoka przełomu z wieku XVI-go na XVII-sty. Dział II-gi: „Ziemie Ruskie” Rzeczypospolitej / Opracował i wydał Aleksander Jabłonowski. – Warszawa; Wiedeń, 1899-1904).

Таблиця Гайсинського деканату, подана на генеральній конгрегації року 1785, дня 4/15 травня в Радомишлі.
Парафія: <...> 29. Жерденівка (польськ. Zerdenowka), церква св. Дмитра з каплицею в Шиманівці (Szymanowka)
(Джерело: ЦДІАСП, фонд 823, опис 3, справа 1071, арк. 58-59зв.).

Таблиця з Гайсинського деканату, подана на генеральній Конгрегації року 1793, 19.VI в Радомишлі.
Парафія: <...> 38. Шиманівка (Szimanowka): осель - 60, чоловіків: до 15 років - 106, понад 15 років – 127; жінок: до 15 років - 72, понад 15 років – 112; придатних до сповіді 153, непридатних до сповіді – 64.
(Джерело: ЦДІАСП, фонд 823, опис 3, справа 1174, арк. 89б).

Під номером 76 це село (рос. Шимоновка) зазначене на карті Подільської губернії 1797 р. Парамона Дьяконова [Карта Подольской губернии, разделенной, по новоконфированным его Императ-го Вел-ва штатам, на поветы или уезды: Каменецкой, Летичевской, Ушицкой, Могилевской, Литинской, Винницкой, Брацлавской, Ямпольской, Ольгопольской, Гайсинской и Еленской. Сочинена 1797 года. Масштаб в карте: в дюйме английском 10 верст / Сочинил Подольской губернии землемер Парамон Дьяконов. 1. Гайсинский уезд (весь в бывшем подлин<ном> Брацлав<ском> в<оеводст>ве; з севера на юг). – ЦГВИА, ф. ВУА, спр. 20924].

Відомість, укладена в Подільському губернському правлінні, про міста, містечка, села і хутори, розташовані в Подільській губернії, з даними у них, скільки після поділу губерній з 1797-го є дворів і по 1803 рік чоловічої статі осіб.
VI. Гайсинський повіт.
<...> 50. Шиманівка (Шимоновка): дворів: у 1797 р. – 67, осіб – 189.
(Джерело: Центральний державний воєнно-історичний архів у Москві, ВУА, 18946).
(Подані вище матеріали виявив професор М.Г.Крикун, який не мав нічого проти, аби їх опублікувати у цьому блозі).

11 листопада <1839 р.>, Гайсинський уїзд, в поміщицькому селі Шиманівці селянин Конон Мазарний, 25 років, з невідомої причини повісився.
(Джерело: Прибавление к Подольским губернским ведомостям, 1839, часть неоффициальная, № 1, Суббота, января 1 дня).

Гайсинський повіт.
<...>
§ ІІІ. Міста і села з правом громади.
<...> Потоцького Станіслава, Графа, Генерал-Ад’ютанта і Кавалера.
<...> Ключ Бубнівський:
<...> в Шиманівці душ чоловік 171.
(Джерело: Statystyczne, topograficzne i historyczne opisanie guberni Podolskiey z rycinami i mappami przez X. Wawrzynca Marczyńkowskiego. Tom III. Wilno: Drukiem Józefa Zawadzkiego, typografa imperatorskiego uniwersytetu, 1823. С. 180)

Затверджений <...> б) депутатом училищного і єпархіального з’їздів у 3 округ <благочиння> Гайсинського уїзду священик села Шиманівки Микола Іллінський на три роки <...>.
(Джерело: Подольские епархиальные ведомости, 1875, № 13, 1 июля, отдел I, с. 200).

Шиманівка (Szymanówka), cело, Гайсинського повіту, <Подільської губернії>, окружна поліція - Тернівка (Ternawka), волость - Соболівка (gmina Sobolówka), католицька парафія і суд – Ладижин, за 16 верстов від Гайсина, має 126 осель, 774 мешканців, 610 десятин селянської землі, 41 десятину – церковної, 2 водяні млини. Має церкву в ім’я св. Михайла, побудовану у 1743 р., з 900 парафіянами. Належить до Бубнівського ключа (що має 20,661 десятину демлі) графині Олександри Потоцької.
(Джерело: Słownik Geograficzny Królestwa Polskiego i innych Krajów Słowiańskich / Wydany pod redakcyą Bronisława Chlebowskiego, Magistra nauk filologiczno-historycznych b[yłéj] Szkoły Głównéj Warszawskiéj, według planu Filipa Sulimierskiego. Tom XII. Warszawa: Nakładem Władysława Walewskiego do końca tomu X; Od tomu XI, z zasiłku Kasy pomocy dla osób pracujących na polu naukowym imienia D-ra Mianowskiego, 1892, s. 398).

Відсторонений за недоліки по службі псаломищик <...> с. Шиманівки Гайсинського уїзду Петро Левицький – 6 квітня 1904 р.
(Джерело: Подольские епархиальные ведомости, 1904, часть оффициальная, № 16, 17 апреля, с. 185).

Шиманівка, село, розташоване в улоговині, дно якої зайняте брудним ставком-болотом, що поросло очеретом та іншими болотними травами. Мутна, прогнила вода цього болота насичує атмосферу важкими випарами, які отруюють здоров’я місцевого населення. Ґрунт чорноземний. Село знаходиться майже за 5 верстов від містечка Соболівки з поштовим відділенням і за 9 верстов від залізничної станції „Гайсин” Уманської вітки. Маєток становить родову власність графів Потоцьких. Православного населення у ньому 1112 осіб обох статей, католиків 97 осіб і євреїв 32 особи; більша частина парафіян належить до селянської верстви українського походження; є багато однодвірців, що приписалися до селянської громади; майже 40 родин таких однодвірців проживає в Шиманівці на чиншових правах. Головне заняття населення – хліборобство; близкість Соболівського цукрового заводу дає можливість селянам мати тут постійні заробітки; крім того, багато-хто займається випалюванням вугілля, а деякі торгівлею худоби, яку вони скупляють і перепродують на ярмарках. Нині існуюча в парафії церква в ім’я св. Архистатига Михайла; будівлею вона дерев’яна, однокупольна, разом із дзвіницею; іконостас – триярусний, новий. Поруч з цим храмом стоїть напівзігнила перекошена будівля старої церкви, яка зведена ще у 1743 р. Парафіяльний цвинтар знаходиться від церкви не більше як за 250 сажнів, старий, невідомо коли відведений. Церковної землі 41 десятина 665 сажнів, в тому числі садибної 1 десятина 2357 сажнів, орної 30 десятин і сінокісної 9 десятин 708 сажнів. Причтові приміщення дуже зістарілі. З 1861 р. у Шиманівці існувала школа грамоти, перетворена в 1892 р. на церковно-парафіяльну школу, що розташовується з 1896 р. у власному будинку.
(Джерело: Труды Подольского епархиального историко-статистического комитета. Выпуск девятый: Приходы и церкви Подольской епархии / Под ред. священника Евфимия Сецинского. - Каменец-Подольск, 1901. С. 346. № 473; Репринтне видання: Біла Церква: Видавець Олександр Пшонківський, 2009. - Серія: Бібліотека української краєзнавчої класики).
Примітка: Однодвірці були окремою групою державних селян у Росії, що вийшла з дрібних „служилих людей”, які у XVI-XVII ст. охороняли південні і південно-східні кордони. Деякі з них мали кріпаків, але більшість були власниками лише одного двору. В Україні однодвірці з’явились у XVIII ст. як переселенці. У 1866 р. однодвірці були прирівнені в правах до селян.

<...> Повсюди на Поділлі ткацьким промислом займаються корінні мешканці, селяни-українці <...>
Дані кореспонденського обстеження:
<...> Шиманівка:
Кількість дворів, зайнятих ткацтвом – 10.
Кількість осіб, зайнятих ткацтвом – 10.
Кількість дворів, зайнятих овчинно-кожушним промислом – 2.
Кількість осіб, зайнятих овчинно-кожушним промислом – 2.
Пора року промислу – взимку.
Загальна кількість дворів – 295.
Загальна кількість чоловіків – 616.
Загальна кількість жінок – 602.
Усього людей – 1218.
Кількість дворів з різним промислом – 25.
Кількість осіб, пов’язаних з промислом – 25.
(Джерело: Трофимов Л.Т. Ткацкий промысел в Подольской губернии. – В кн.: Кустарные промыслы в Подольской губернии / Под ред. Прусевича А. Киев, 1916, с. 191, 244).

<...> <Кустарна деревообробка.>
У Соболівській волості <за даними експедиційного обстеження> найбільші пункти <цього промислу> містечко Соболівка з 22 кустарями, село Глибочок з 17 і село Метанівка з 11; в інших (Михайлівка, Антонівка, Шиманівка, Побірка, Петрашівка, Брідок) від 2 до 7.
(Джерело: Александрович Г. Кустарные древодельные промыслы в Подольской губернии. – В кн.: Кустарные промыслы в Подольской губернии / Под ред. Прусевича А. Киев, 1916, с. 533).

Надія Воловодівська про здирства львівських комунальників

2011-11-14T11:39:00.000-08:00

V nas s'ohodni czomus' na cilyj den majz'e vykljuczyly teplo. Daly vz'e, jak vpaly sutinky. Miskrada vvijszla z holovoju mista i miskvykonkomom v konflikt po teplu i komunposluham, to my moz'emo buty v protystojanni zarucznykamy. Ale dobre, szczo deputaty prydyvylys', szczo holova mista czynyt' po vidnoszennju do meszkanciv bezzakonnja. Meni prynesly czerhovu platiz'ku i oplata dali roste. Jak vony rahujut' vartist' posluh, to cym by mav zajnjatys' KRU. V samyh rozrahunkah dobavljajut' 2-3 hrn., manipuljuczy zaokruhlennjamy v sotyh. Ce z koz'noji kvartyry po 2-5 hrn.
jaka z' suma zdyractva naberet'sja!

Надія Воловодівська про українських мовників

2011-11-12T11:02:00.000-08:00

Poczala czytaty Ju. Szevel'ova i, czujuczy movnykiv, szczo pryjszly na radio z nahody dnja ukrajins'koji pysemnosty, rozumiju, szczo naszi movnyky szcze zalyszylas' radjans'koho rivnja. Bulo b niczoho, ale z' vony vczat' molod'.

Надія Воловодівська про хаос і нагромадження парадоксальних подій в українському суспільстві

2011-11-10T06:51:00.000-08:00

V nas s'ohodni (9 листопада. - О.П.) vidmiczajut' den ukrajins'koji movy. A VR naperedodni pryjnjala zakon, szczob v ZMI bulo nacional'noho produktu ne bil'zse 25%. A s'ohodni napevno najmoral'nisza publika, szczo sydyt' v VR cilyj den', prostorikuvala pro suspil'nu moral'. A v czerhah na marszrutku czuju vid peresicznoho ukrajincja, szczo vin bere pryklad z verhiv. Cikavo, czy haos i nahromadz'ennja paradoksal'nyh podij bude maty odnakovyj rezultat? Maju na uvazi, czy i persze i druhe matymut' odnakovi naslidky?

Надія Воловодівська про відкриття нового стадіону у Львові

2011-11-08T11:46:00.000-08:00

Czula s'ohodni vraz'ennja vid vidkryttja stadionu vi L'vovi. To tam fany kryczaly obrazlyvi do najvyszczoji vlady hasla. L'vivs'ki posadovci zaklykaly buty vyhovanymy. Ale tam z'e bil'sze ptusznykiv, to oto take suspil'stvo.

Цвіліхівка: Матеріали для закоханих в краєзнавство Тепличчини

2011-11-07T11:14:00.000-08:00

Цвіліхівка

У Центральному Державному Історичному Архіві України у Києві зберігається метрична книга церкви св. Іоана Богослова села Цвіліхівки за 1777-1794 рр. (Фонд 224. - Оп. 1. Спр. 1370).

Село вперше згадується у 1622 р. під назвою Зацвіліхівка (польськ. Zacwilichowka) в актах коронного трибуналу, сесії якого відбувались в Любліні.
У тих же актах під 1624 р. зустрічається містечко Цвільково (Cwilkowo alias Zacwilichowka). У витязі з сумарію актів Головного коронного трибуналу в Любліні, зробленому польським істориком Олександром Яблоновським, зафіксовано суть наступної судової справи: „Серпня 12. Станіслава Зацвіліховського, з воєводства Брацлавського, проти Сенявського з приводу наслання слуг і підданих на містечко Цвільково або Зацвіліхівку дідичне і з приводу знищення цього містечка – протестація.
[Джерело: Źródła dziejowe. Tom XXІ: Polska XVI wieku pod względem geograficzno-statystycznym: T. IX, cz. 1: Ziemie Ruskie - Ukraina (Kijów - Bracław) / Opracował Alexander Jabłonowski. Warszawa, 1894. - Wyciągi z summariusza aktów trybunału lubelskiego. Z ksiąg województwa bracławskiego. (Księga VІ). 1624. - S. 648].
Інший варіант назви поселення – слобода Зацвіліхівська (Zacwilichowska słoboda) - згадується в тарифі подимного реєстру Брацлавського воєводства, який був вписаний у вінницьку гродську книгу 16 листопада 1629 р. Ця книга не збереглась, але з неї був зроблений випис даного реєстру. У 1717 р. цей випис був повторно вписаний у вінницьку гродську книгу. Звідси реєстр був опублікований у книзі: Архив Юго-Западной России, издаваемый Коммиссиею для разбора древних актов, состоящей при Киевском, Подольском и Волынском генерал-губернаторе. Часть 7, том 2: Акты о заселении Юго-Западной России (1471-1668). Киев, 1890, с. 394-412. У виписі з цього тарифу вказано, що в слободі Зацвіліхівській 46-ма димами (за кожний дим бралося податку по півзолотого) володів Станіслав Зацвіліхівський (Stanisław Zacwilichowski). (Див. також: Źródła dziejowe. Tom XX: Polska XVI wieku pod względem geograficzno-statystycznym: T. IX, cz. 1: Ziemie Ruskie - Ukraina / Opracował Alexander Jabłonowski. Warszawa, 1894. - S. 135).
(Джерело: Крикун Микола. Кількість і структура поселень Брацлавського воєводства в першій половині XVII століття // Записки Наукового товариства імені Шевченка. Львів, 2006, Том 252, с. 556-647. – Передрук у кн.: Крикун Микола. Брацлавське воєводство у XVI-XVIII століттях: Статті і матеріали. Львів: Вид-во Українського Католицького Ун-ту, 2008, с. 228).

На мапі 1650 р. знаменитого французького інженера Ґ. Боплана село йменоване теж як Зацвіліхівка (Zacvilichuwka) (Спеціальна карта України Ґійома Левассера де Боплана 1650 року. Мірило 1:450000. Київ; Львів, 2000; див. також: Map, A.2.b.iv Delineatio Specialis et Accurata Ukrainæ {Top Sheet 3} 1650 / Reproduced with the permission of the Bibliothèque nationale, Paris). На цій карті село позначене на правому березі річки, що впадає у р. Кублич.

В подимному реєстрі 1775 р. Брацлавського воєводства (Magazin für die neue Historie und Geographie / Angelegt von D. Anton Fridrich Büsching. - Halle, 1782. - Bd. 22) зазначено, що в селі Цвіліхівці (Cwilichowka), яке належить до Гранівського ключа, нараховується 33 димів.

В Офірному реєстрі Брацлавського воєводства 1789 р., який зберігається в Бібліотеці Польської академії наук в Курніку (Biblioteka PAN w Kórniku, oddział rękopisów, rkps 1221), зазначено, що Цвіліхівка належить до Гранівського ключа і Гранівської парафії.

На рубежі XVIII-XIX ст. в селі Цвіліхівці було 50 дворів і належала вона до Гайсинського уїзду.

У 1791 р. село належало до Брацлавського повіту

Інформація про євреїв в селі міститься у книзі: Архив Юго-Западной России, часть 5, т. 1-2: Переписи еврейського населения в Юго-западном крае в 1765-1791 гг. Киев, 1890. Маються на указі реєстри за 1765, 1776, 1784, 1787, 1790, 1791 рр.

Село зазначене (як Cwilichówka) також на картах Базилія Севериновського (Mapa województwa bracławskiego i kijowskiego …/ W opracowaniu Bazyliego Sewerynowskiego; зберігається в Російському державному військово-історичному архіві - РГВИА, фонд: Военно-ученый архив, од. зб. 19989; рубіж XVIII-XIX cт.) і Олександра Яблоновського (Atłas historyczny Rzeczypospolitej wydany z zasiłkiem Akademii Umiejętności w Krakowie: Epoka przełomu z wieku XVI-go na XVII-sty. Dział II-gi: „Ziemie Ruskie” Rzeczypospolitej / Opracował i wydał Aleksander Jabłonowski. – Warszawa; Wiedeń, 1899-1904).

Реєстр церков Гранівського деканату, поданий 1781 року дня 7 травня за н.ст.
<Парафія>: <...> 40. Цвіліхівка (Cwilichowka): сповідані душі – 150; нездатні до сповіді – 48; охрещені – 10; померлі – 3; шлюбів – 2.
(Джерело: Центральний державний історичний архів у Санкт-Петербурзі (ЦДІАСП), ф. 823, оп. 3, спр. 919).

Таблиця Гайсинського деканату, подана у 1782 році.
Парафія: <...> 3. Цвіліхівка: будинків - 49, сповідалося 272 особи; дітей - 51; народилося: хлопчиків - 1, дівчаток - 4; шлюбів – 3; померло: чоловіків - 2, жінок - 3.
(Джерело: Центральний державний історичний архів у Санкт-Петербурзі - далі: ЦДІАСП, фонд 823, опис 3, справа 1016).

Таблиця Гайсинського деканату, подана на генеральній конгрегації року 1785, дня 4/15 травня в Радомишлі.
Парафія: <...> 3. Цвіліхівка: будинків - 36, сповідалося 300 осіб; дітей - 38; народилося: хлопчиків - 5, дівчаток - 5; померло: чоловіків - 5, жінок - 5.
(Джерело: ЦДІАСП, фонд 823, опис 3, справа 1071).

Таблиця Гайсинського деканату, подана на генеральній конгрегації року 1786, дня 3 травня за н. ст. в Радомишлі.
Парафія: <...> 3. Цвіліхівка: будинків - 34, сповідалося 230 осіб; дітей - 101; народилося: хлопчиків - 3, дівчаток - 6; шлюбів - 4; померло: чоловіків - 2, жінок - 5.
(Джерело: ЦДІАСП, фонд 823, опис 3, справа 1078).

Таблиця Гайсинського деканату, списана в 1787 р. дня 2 травня за н. ст.
Парафія: <...> 3. Цвіліхівка: будинків - 40, сповідалося 203 осіб; дітей - 71; народилося: хлопчиків - 8, дівчаток - 6; шлюбів - 5; померло: чоловіків - 1, жінок - 4.
(Джерело: ЦДІАСП, фонд 823, опис 3, справа 1092).

Таблиця з Гайсинського деканату, подана на генеральній Конгрегації року 1793, 19.VI в Радомишлі.
Парафія: <...> 3. Цвіліхівка: осель - 44, чоловіків: до 15 років - 90, понад 15 років – 81; жінок: до 15 років - 88, понад 15 років – 101; придатні до сповіді 257, непридатні до сповіді – 103.
(Джерело: ЦДІАСП, фонд 823, опис 3, справа 1174).

Відомість, укладена в Подільському губернському правлінні, про міста, містечка, села і хутори, розташовані в Подільській губернії, з даними у них, скільки після поділу губерній з 1797-го є дворів і по 1803 рік чоловічої статі осіб.
VI. Гайсинський повіт.
<...> 27. Цвіліхівка (рос. Цвелиховка): дворів: у 1775 р. - 33, у 1797 р. - 50, осіб - 164.
(Джерело: Центральний державний воєнно-історичний архів у Москві, ВУА, 18946).
(Подані вище матеріали віднайдені професором М.Г.Крикуном і публікуються за його незмінно люб'язною згодою).

Гайсинський повіт
<...> Міста і села з правом громади (wsi obywatelskie).
<...> Гумніцької (Humnicka) Фаустини, Майорової
у Цвіліхівці душ чоловік 211.
Село лежить в чудовій місцевості, стави має великі, ліс мішаний і дубовий.
(Джерело: Statystyczne, topograficzne i historyczne opisanie guberni Podolskiey z rycinami i mappami przez X. Wawrzynca Marczyńkowskiego. Tom III. Wilno: Drukiem Józefa Zawadzkiego, typografa imperatorskiego uniwersytetu, 1823, с. 173)

Цвіліхівка (Cwilichówka), село, Гайсинський повіт Подільської губернії, 220 мешканців чоловічої статі. Селянської землі 520 десятин. Належить до графів Холоневських (Chołoniewscy), які володіли також містечком Зятківцями. Має великі стави.
(Джерело: Słownik Geograficzny Królestwa Polskiego i innych Krajów Słowiańskich / Wydany pod redakcyą Filipa Sulimierskiego, redaktora Wędrowca, magistra nauk fizyczno-matematycznych b[yłéj] Szkoły Głównéj Warszawskiéj, Bronisława Chleboskiego, magistra nauk filologiczno-historycznych b. Szkoły Głównéj Warszawskiéj, Władysława Walewskiego, obywatela ziemskiego, kandydata nauk dyplomatycznych Uniwersytetu Dorpackiego. Tom I. Warszawa: Nakładem Filipa Sulimierskiego i Władysława Walewskiego, 1880, s. 717).

1863 р. – Священику с. Цвіліхівки Михайлу Гладковичу призначити допомогу 25 крб. з надісланих Священим Синодом до Подільської єпархії 28 тис. крб.
(Джерело: „Подольскія епархіальныя ведомости ”, 1864, часть оффициальная , № 3, с. 35).

Цвіліхівка, село – розташоване однією частиною на східньому схилі, іншою – на південному схилі, а рештою – на рівнині. Посередині села містяться два невеликих стави, які беруть свій початок з польових боліт. Село оточене лісами, і тому кліматичні умови місцевості можна вважати сприятливими для здоров’я. Ґрунт чорноземний. Мешканців у с. Цвіліхівці 768 осіб обох статей; всі вони православного віросповідання, за національністю – українці, за <соціальним> станом – селяни; займаються винятково землеробством; іновірців у селі немає. До побудови нині існуючого храму був у селі дерев’яний храм, який існував до 1880 р. Нині існуючий храм дерев’яний, в ім’я святого Іоанна Богослова, побудований у 1889 р. на кошти парафіян; вартість його 7150 крб. Іконостас у церкві старий, перенесений з попереднього храму. Парафія Цвіліхівка була приписана з 1875 р. по 1897 р. до парафії Кивачівки, а з 1897 р. стала самостійною. Церковної землі: садибної 3 десятини, орної 29 десятин 1349 сажнів, сінокісної 6 десятин 1666 сажнів, а всього 39 десятин 615 сажнів. Причтові приміщення для священика нові, побудовані у 1898 р., а для псаломщика залишились попередні зістарілі. Церковно-парафіяльна школа існує з 1861 р.; у 1897 р. побудований для школи окремий будинок, в якому вона розташовується.
(Джерело: Труды Подольского Историко-Статистического Комитета. Вып. 9. Каменец-Подольск, 1901, стор. 321; № 450).

1904 р., 24 квітня. – Священик Петро Фрусевич із Цвіліхівки Гайсинського уїзду (Івано-Богословська церква) переведений до с. Крушинівки Ольгопільського уїзду.
(Джерело: „Подольскія епархіальныя ведомости ”, 1904, часть оффициальная , № 19, с. 242-243).

Розділ IV. Праця у ткацькому промислі.
<...>
<...> Повсюди на Поділлі ткацьким промислом займаються корінні мешканці, селяни-українці <...>
Дані кореспондентського обстеження:
<...> Цвіліхівка
Кількість дворів, зайнятих ткацтвом – 6.
Кількість осіб, зайнятих ткацтвом – 6
Кількість дворів, зайнятих овчинно-кожушним промислом – 1.
Кількість осіб, зайнятих овчинно-кожушним промислом – 1.
Пора року промислу – взимку.
Загальна кількість дворів – 169.
Загальна кількість чоловіків – 464.
Загальна кількість жінок – 473.
Усього людей – 937.
Кількість дворів з різним промислом – 15
Кількість людей, зайнятих промислом - 15
(Джерело: Трофимов Л.Т. Ткацкий промысел в Подольской губернии. – В кн.: Кустарные промыслы в Подольской губернии / Под ред. Прусевича А.. Киев, 1916, с. 240).

Удич: Матеріали до краєзнавства Тепличчини

2011-11-05T12:59:00.000-07:00

Удич

Про село Удич (польськ. Udycz), як шляхетський маєток, у складі Ямного і двох Бабанів, довідуємось із списку маєтків 1639 р. брацлавського старости, чернігівського воєводи і гетьмана польного коронного Марціна Калиновського (загинув в 1652 р. у битві під Батогом). Список був складений у XVIII ст. Документ зберігається у Центральному державному історичному архіві України в Києві [фонд 47 (Кам’янецький земський суд), опис 1, одиниця зберігання 42, аркуші 130, 131зв.], а також у Головному архіві давніх актів у Варшаві (Archiwum Główne Akt Dawnych) в родовому архіві Браніцьких (zespół Zbiór Branickich z Suchej, № 310/392, с. 80-81).
(Джерело: Крикун Микола. Кількість і структура поселень Брацлавського воєводства в першій половині XVII століття // Записки Наукового товариства імені Шевченка. Львів, 2006, Том 252, с. 556-647. – Передрук у кн.: Крикун Микола. Брацлавське воєводство у XVI-XVIII століттях: Статті і матеріали. Львів: Вид-во Українського Католицького Ун-ту, 2008, с. 286).

Даних про Удич у XVIII ст. виявити не вдалось.

На карті Олександра Яблоновського на місці теперішнього Удича значиться хутір Пічулів (futor Piczułów). (Atłas historyczny Rzeczypospolitej wydany z zasiłkiem Akademii Umiejętności w Krakowie: Epoka przełomu z wieku XVI-go na XVII-sty. Dział II-gi: „Ziemie Ruskie” Rzeczypospolitej / Opracował i wydał Aleksander Jabłonowski. – Warszawa; Wiedeń, 1899-1904).

Удич, або Гадич (польськ. Udycz albo Hadycz) – ріка у Київській і Подільській губерніях, ліва притока Богу (Boh). Бере початок в Уманському повіті під селом Росошкою (Rososzka), оминає села: Орадівка (Oradówka), Ягубець(Обозівку) [Jahubiec (Obozówka)], Шельпахівку (Szelpachówka), Ухоже (Uchożе), Кожухівку (Kożuchówka), Росоша (Rososze), Ташлик Кривий і Гнилий (Taszlik Krzywy і Gniły), Сокиряни (Siekierzany), Лозовату (Łozowata), Чорну Греблю (Czarna Grobla), М’ягкохід (Miahkochód), Раківку (Rakówka), плине понижче села Хмарівки (Chmarówka) і, пробігаючи 58 верстов в напрямку з півночі на південь, впадає до Богу. Від правого берега прибирає ріки: Кам’янку (Kamionka), Тепличку (Tepliczka) і Мочулку (Moczułka), а від лівого: Заячківку (Zajączkówka) і Тернівку (Ternówka). Пробігаючи, згідно з В. Полем (W. Pol), заповнює 58 ставків. Через ці ріки проходив татарський шлях, званий Удицьким.
(Джерело: Słownik Geograficzny Królestwa Polskiego i innych Krajów Słowiańskich / Wydany pod redakcyą Bronisława Chlebowskiego, Magistra nauk filologiczno-historycznych b[yłéj] Szkoły Głównéj Warszawskiéj, według planu Filipa Sulimierskiego. Tom XII. Warszawa: Nakładem Władysława Walewskiego do końca tomu X; Od tomu XI, z zasiłku Kasy pomocy dla osób pracujących na polu naukowym imienia D-ra Mianowskiego, 1892, s. 746).
Примітка: Вінцент Поль [Wincenty Ferreriusz Jakub Pol, псевдонім Януш (Janusz); 1807-1872] – польський поет, географ і етнограф, батько якого був німець, а мати – французка. Батько сучасної польської географії. У 1833 р. подорожував по Східному Поділлі, можливо, й по Тепличчині (тема для краєзнавців!).

На Тепличчині Удич (село і річку) називають ще Вудичем.

Надія Воловодівська про ненормативну лексику сучасних майстрів слова

2011-10-26T11:50:00.001-07:00

Ja troszky proczytala poeziju S.Z'adana. Ale poczatok meni buv cikavyj, ta koly piszly virszi z vidomym ruskim matom, perehotilosja czytaty. Tak sobi dumaju: i Zabuz'ko i Zadan vzjalys' vykorystovuvaty, jak kaz'ut' nenormatyvnu leksyku, - to czy ce spravdi vkraj potribno? My tu leksyku czuly ves' czas vid samyh junyh lit, ale nikoly ne korystuvalys' neju. Czy to my buly netypovi, czy to intelekt spustyv hal'ma?

Надія Воловодівська Юрія Шевельова і харківські угоди за львівських комунпослуг

2011-10-23T11:03:00.000-07:00

Poczala czytaty 1 tom vybranoho Ju. Szevel'ova. Szcze til'ky czytaju peredmovu.
Jak to hirko, do czoho ne torknys' v naszij istoriji, i vsjudy dramy.
A jak provczyly moskali teperiszn'oho prezydenta za Harkivs'ki uhody! Ne puskajut' pasaz'yrs'ki korabli v buhty Sevastopolja, bo vony, bacz, jih arendujut'.

Надія Воловодівська ще раз про маніпуляції з оплатою за львівських комунпослуг

2011-10-23T10:58:00.000-07:00

Na dnjah podyvylas' do platiz'ky za komunposluhy i pobaczyla, szczo platyty treba bil'sze, niz' na 45% bil'sze w porivnjanni z tym, szczo bulo na poczatku roku. I szczo zh? Mis'kvykonkov v travni vviv podatok. Na szczo, dlja koho? Prosto podatok.
Des' miskrada dodyvylas' i vidminyla ce riszennja, to mis'kyj holova podav na riszennja v sud. Ot cikavo, na czyjemu boci bude sud.

Тополівка: Матеріали до краєзнавства Тепличчини

2011-10-17T02:19:00.001-07:00

Тополівка

Про це поселення одна з перших згадок міститься в подимному реєстрі 1775 р. (Magazin für die neue Historie und Geographie / Angelegt von D. Anton Fridrich Büsching. - Halle, 1782. - Bd. 22), де зазначено, що в селі Тополівці (пол. Topolowka), яке належить до Гранівського ключа, нараховувалось 46 димів.

В Офірному реєстрі Брацлавського воєводства 1789 р., який зберігається в Бібліотеці Польської академії наук в Курніку (Biblioteka PAN w Kórniku, oddział rękopisów, rkps 1221), вказується, що це село належить до Гранівського ключа і Гранівської парафії.

На рубежі XVIII-XIX ст. в селі було 59 дворів і належало воно до Гайсинського повіту.

Інформація про євреїв в селі міститься у книзі: Архив Юго-Западной России, часть 5, т. 1-2: Переписи еврейського населения в Юго-западном крае в 1765-1791 гг. Киев, 1890. Маються на указі реєстри за 1765, 1776, коли село належало до Брацлавського повіту, і за 1784, 1787, 1790, 1791 рр.

У 1791 р. село було адміністративно підпорядковане Надбузькому повіту.

Село зазначене також на картах Базилія Севериновського (Mapa województwa bracławskiego i kijowskiego …/ W opracowaniu Bazyliego Sewerynowskiego; зберігається в Російському державному військово-історичному архіві - РГВИА, фонд: Военно-ученый архив, од. зб. 19989; рубіж XVIII-XIX cт.) і Олександра Яблоновського під назвою Topolówka. (Atłas historyczny Rzeczypospolitej wydany z zasiłkiem Akademii Umiejętności w Krakowie: Epoka przełomu z wieku XVI-go na XVII-sty. Dział II-gi: „Ziemie Ruskie” Rzeczypospolitej / Opracował i wydał Aleksander Jabłonowski. – Warszawa; Wiedeń, 1899-1904).

Реєстр церков Гранівського деканату, поданий 1781 року дня 7 травня за н.ст.
<Парафія>: <...> 11. Тополівка (Topolowka): сповідані душі – 240; нездатні до сповіді – 70; охрещені – 10; померлі – 10; шлюбів – 2.
(Джерело: Центральний державний історичний архів у Санкт-Петербурзі (ЦДІАСП), ф. 823, оп. 3, спр. 919).

Таблиця Гранівського деканату, укладена і подана під час генеральної конгрегації 1782 року дня 3 травня в Радомишлі.
Парафія: <...> 38. Тополівка: будинків 48; сповідалося 280 осіб; дітей – 82; народилося: хлопчиків - 12, дівчаток - 10; шлюбів – 5; померло: чоловіків – 5, жінок - 4.
(Джерело: ЦДІАСП, ф. 823, оп. 3, спр. 1016).

Таблиця Гранівського деканату, подана на генеральній конгрегації року 1785, дня 3 травня за ст. ст. в Радомишлі.
Парафія: <...> 38. Тополівка: будинків - 50, сповідалося: чоловіків – 108, жінок - 118; нездатних до сповіді: чоловіків – 35, жінок – 47; шлюбів – 1; померло: чоловіків - 15, жінок - 4; народилося: хлопчиків - 14, дівчаток - 12.
(Джерело: ЦДІАСП, ф. 823, оп. 3, спр. 1071).

Таблиця Гранівського деканату, подана на генеральній конгрегації у травні 1787 р.
Парафія: <...> 38. Тополівка: будинків - 52, сповідалося 316 осіб; дітей - 107; народилося: хлопчиків - 13, дівчаток – 7; померло: чоловіків - 3, жінок – 5; шлюбів - 5.
(Джерело: ЦДІАСП, ф. 823, оп. 3, спр. 1092).

Таблиця з Гранівського деканату, 1793 р. списана і 19.VI за ст. ст. на генеральній Конгрегації в Радомишлі подана.
Парафія: <...> 38. Тополівка: будинків - 52, охрещено: хлопчиків - 16, дівчаток – 13; померло: чоловіків - 14, жінок – 9; сповідалося: чоловіків – 147, жінок – 151; нездатні до сповіді: чоловіків – 23, жінки – 13; шлюбів - 3.
(Джерело: ЦДІАСП, ф. 823, оп. 3, спр. 1174).

Відомість, укладена в Подільському губернському правлінні, про міста, містечка, села і хутори, розташовані в Подільській губернії, з даними у них, скільки після поділу губерній з 1797-го є дворів і по 1803 рік чоловічої статі осіб.
VI. Гайсинський повіт.
<...> 14. Тополівка (рос. Тополовка): дворів: у 1775 р. - 45, у 1797 р. - 49, осіб - 241.
(Джерело: Центральний державний воєнно-історичний архів у Москві, ВУА, 18946).

Подані вище архівні документи виявив професор Львівського університету Микола Григорович Крикун, який доброзичливо погодився, щоб ними користувались тополівські і теплицькі краєзнавці.

<...> 16) В селі Тополівці приєднані з унії до православ’я у 1796 р. церква в ім’я Возвиження Чесного і Животворящого Хреста Господнього і священик Фома Маньківський.
(Джерело: „Труды Комитета для историко-статичтического описания Подольской епархии”, 1876, вып. 2, с. 10).

Гайсинський повіт
<...> Міста і села з правом громади (wsi obywatelskie).
<...> Яґеловича Юзефа (Józef Jagełowicz), Судді земського
в Коритній душ чоловік 636
в Тополівці - 256.
Ґрунт добрий, ліс середній.
(Джерело: Statystyczne, topograficzne i historyczne opisanie guberni Podolskiey z rycinami i mappami przez X. Wawrzynca Marczyńkowskiego. Tom III. Wilno: Drukiem Józefa Zawadzkiego, typografa imperatorskiego uniwersytetu, 1823, с. 173)

Тополівка (Topolówka), село над річкою Марківкою (помилково; має бути: р. Кублич. – О.П.) , Гайсинський повіт, <Подільська губернія>, окружна поліція – Теплик, волость – Кіблич (Kiblicz), католицька парафія – Ґранів (за 26 верстов), за 28 верстов від Гайсина, при дорозі з Кивачівки до Комарівки, має 67 садиб, 512 мешканців, 525 десятин селянської землі, 44 десятин церковної, 566 десятин двірської, колись Юзефа Яґеловича (Józef Jagellowicz), земського судді, тепер – почасти: Нєвядомських (Niewiadomscy), Васильєва (Wasilew), Калинича (Kalinicz). Має церкву Воздвиження св. Хреста, побудовану у 1777 р., з 688 парафіянами. Згідно з Марчинським, тут знаходяться поклади гіпсу, свинцевої руди і цинку.
(Джерело: Słownik Geograficzny Królestwa Polskiego i innych Krajów Słowiańskich / Wydany pod redakcyą Bronisława Chlebowskiego, Magistra nauk filologiczno-historycznych b[yłéj] Szkoły Głównéj Warszawskiéj, według planu Filipa Sulimierskiego. Tom XII. Warszawa: Nakładem Władysława Walewskiego do końca tomu X; Od tomu XI, z zasiłku Kasy pomocy dla osób pracujących na polu naukowym imienia D-ra Mianowskiego, 1892, s. 398).
Примітка: Вавринець Марчинський – польський дослідник Поділля XIX ст., автор книги: Marczyński Wawrzyniec. Statystyczne topograficzne opisanie Gubernii Podolskiey z rycinami i mappami. T. 1-3, опублікованої у 1823 і доступної на інтернеті.

1863 р. – Священику села Тополівки Филимону Маньківському призначено допомогу 40 крб. з 28 тис. крб., надісланих Священим Синодом Подільській єпархії.
(Джерело: „Подольские епархиальные ведомости”, 1864, часть официальная, № 3, с. 35).

Переміщені за проханням: <...> з Кам’янецького уїзду села Витковець, священик Василь Боровський в село Тополівку Гайсинського уїзду на священиче місце.
(Джерело: „Подольские епархиальные ведомости”, 1875, 15 сентября, № 18, Отдел I, с. 343).

Тополівка, село – розташоване в безлісній степовій рівнині, по обох берегах річки Кублича , що впадає в ріку Соб; в селі річка утворює ставок. На сході від села на віддалі однієї версти проходить залізниця. Кліматичні умови сприятливі для здоров’я. Ґрунт чорноземний. Тополівка колись належала до Ґранівського ключа маєтків князя Чарторийського. На даний час православних мешканців в с. Тополівці 722 особи обох статей; предки їхні були у XVIIІ ст. греко-католиками, прилучені до православ’я наприкінці того ж століття. Мешканці займаються хліборобством. Перший храм в Тополівці побудований у 1772 р. При його спорудженні дуже багато потрудився мешканець с. Тополівки Фома Маньківський; він особисто навернув князя Адама Чарторийського на побудову церкву коштом Ґранівської економії, потім після спорудження церкви він відправився до єпископа Переяславського Йова клопотатись про освячення церкви; там був рукоприкладений на священика до цієї церкви, і привіз з собою антимінс, виданий в Переяславі єпископом Йовом. Фома Маньківський священичив в с. Тополівці до 1818 р. і був похований на церковному погості. Існуючий нині храм почали будувати у 1885 р., а закінчили й освятили у 1893 р. на честь Воздвиження св. Хреста. Теперішній храм дерев’яний, на кам’яному фундаменті, побудований разом із дзвіницею. Іконостас – триярусний: престол з кипарисового дерева. Вартість храму 12.239 крб. Церковної землі: присадибної - 1 десятина 1312 сажень, орної – 29 десятин 2289 сажень, сінокісної - 9 десятин 590 сажнів, левади - 4 десятини 1868 сажень, а всього – 45 десятин 1259 сажнів. Причтові приміщення дерев’яні, побудовані у 1885-1898 рр. Крім того, мається причтового капіталу 200 крб, вирученого за церковну землю, що відійшла під залізницю. Із священиків відомі: Фома Маньківський, як будівничий першого храму, син його, Филимон Маньківський, відомий живописець – він писав ікони для іконостасу в теплій архиєрейській церкві м. Кам’янця; внаслідок цих занять часто і надовго залишав свою парафію, яка в цей час була під наглядом сусідніх священиків. Церковно-парафіяльна школа відкрита у 1864 р.; розміщується у власному будинку, побудованому у 1898 р.
(Джерело: Труды Подольского епархиального историко-статистического комитета. Выпуск девятый: Приходы и церкви Подольской епархии / Под ред. священника Евфимия Сецинского. - Каменец-Подольск, 1901. - С. 319-320; Репринтне видання: Біла Церква: Видавець Олександр Пшонківський, 2009. - Серія: Бібліотека української краєзнавчої класики).

Розділ IV. Праця у ткацькому промислі.
<...>
Дані кореспондентського обстеження:
<...> Тополівка
Кількість дворів, зайнятих ткацтвом – 23.
Кількість осіб, зайнятих ткацтвом – 23.
Кількість дворів, зайнятих овчинно-кожушним промислом – 8.
Кількість осіб, зайнятих овчинно-кожушним промислом – 8.
Пора року промислу – взимку.
Загальна кількість дворів – 158.
Загальна кількість чоловіків – 338.
Загальна кількість жінок – 330.
Усього людей – 668.
Кількість дворів з різним промислом – 49
Кількість людей, зайнятих промислом - 49
(Джерело: Трофимов Л.Т. Ткацкий промысел в Подольской губернии. – В кн.: Кустарные промыслы в Подольской губернии / Под ред. Прусевича А.. Киев, 1916, с. 240).

<...> <Кустарна деревообробка.>
У Кіблицькій волості за даними експедиційного обстеження найбільшими пунктами <цього промислу> є <...> село Огіївка з 30 ремісниками із 30 дворів (за кореспондентськими даними – 13 осіб з 10 дворів), містечко Кіблич – 28 осіб, село Марківка – 22 двори, Грузьке – 20, Карабелівка – 17, Важне – 13, Степанівка – 11, <...> Тополівка – 2 двори.
(Джерело: Александрович Г. Кустарные древодельные промыслы в Подольской губернии. – В кн.: Кустарные промыслы в Подольской губернии / Под ред. Прусевича А. Киев, 1916, с. 533).

Із статті П. Рибальченка „Куркульський вишкрібок (із залу суду)”:
„Перед пролетарським судом стоїть ворожий недобиток, бувший голова тополівського колгоспу Тертичний, який не гребував нічим, щоб підірвати міць колгоспу, зменшити оплату трудодня, викликати тим самим незадоволення серед колгоспників.” (Далі йдуть звинувачення: наймав одноосібників з с.Сумівки Джулинського р-ну молотити жито і пшеницю ціпами, давав 5 пар волів одноосібникам орати їм городи в Бершадському р-ні в час весняних робіт, розкуркуленому Борлюкало за 5 місяців нарахував 1158 трудоднів, а колгоспники за весь рік виробили по 480 трудоднів. Дали 4 р. ув’язнення).
(Джерело: „За більшовицьку перемогу” (Теплик), 1939, 8 січня).

Надія Воловодівська про маніпуляції з оплатою за львівські комунпослуги

2011-10-16T11:06:00.000-07:00

S'ohodni nikudy ne hodyla, cilyj den' porpalas' z riznymy dribnymy spravamy. Dijszly ruky do platiz'ok za komunposluhy. Iz zdyvuvannjam pobaczyla, szczo vvely jakyjs' podatok, szczo zbil'szyv na 40% sumu oplaty. Ale szczo to za oplaty, ne znaty, prosto pysze - podatok.
Zate z'urnalisty ukrajins'koho radio syl'no perez'yvajut', szczo z Bilorusi za litr pal'noho budut' platyty bil'sze az' na 3 %.
Vczora podyvylas' na elektryku i tez' meni ne spodobalos', szczo tam ne toj pokaznyk, szczo baczyla na kvytanciji. Teper nemaje knyz'ok, a platysz v kasu, i tobi kaz'ut' skil'ky.

Надія Воловодівська про мрію Оксани Забужко

2011-07-20T03:53:00.001-07:00

Doczytala lystuvannja Zabuz'ko (з Шевельовим. - О.П.). Jakby vona szcze zdijsnyla jiji mriju pro napysannja praci pro Lesju Ukrajinku, bulo b czudovo. Jakos' L.Ukrajinku staranno zatuszovujut'. Poszkodyly vandaly pam'jatnyk, i ne czuty, szczob szczos' z cym zrobyly.

Відгук Надії Воловодівської про роботу над краєзнавством Тепличчини

2011-07-10T12:05:00.000-07:00

Ja tak dumaju za ti sela, pro jaki ty pyszesz. Des' z'e majut' buty jakis' dokumenty, czy spohady, jaki mohly vcility pislja nakazu popalyty cerkovni i monastyrs'ki arhivy. Lysz nemaje komu jih dobren'ko poszukaty. Dobre, szczo ty hocz te, szczo trapljajet'sja zbyrajesz dokupy. Tym dajesz svizyj poviv dumky, bo toj kraj, jak na mene, zovsim zaczah.

Стражгород: Матеріали до краєзнавства Тепличчини

2011-07-10T11:42:00.000-07:00

Стражгород

А в Розкошівці
Дощі ідуть,
А в Стражгороді
Річки бринуть.
Якби бриніли, то бриніли,
А до Явдоні просто сіли

Рушнички крає,
Старостам дає.
Тому Михайлі з
Торочками,
Тому Михайлі з
Торочками.
Не гуляй далі з
Дівочками!

(Джерело: Купальські пісні. Українські народні пісні. Пісенник / Упорядник О.Ю.Чебанюк - Київ: Музична Україна, 1989. - 196 с.)

У Центральному Державному Історичному Архіві у Києві (ЦДІАУК) зберігається метрична книга церкви св. св. Різдва села Стражгорода за 1779-1795 (фонд 224, опис 1, справа 1236).

Вперше на Стражгород під назвою слобода Strasgrud натрапляємо на одній із перших карт України, створеній у 1650 р. знаменитим французьким інженером Ґ. Бопланом (Спеціальна карта України Ґійома Левассера де Боплана 1650 року. Мірило 1:450000. Київ; Львів, 2000; див. також: Map, A.2.b.iv Delineatio Specialis et Accurata Ukrainæ {Top Sheet 3} 1650 / Reproduced with the permission of the Bibliothèque nationale, Paris). Але на цій карті Strasgrud розміщений чомусь південніше Теплика (Smilgrud) на річці Тепличці, де зараз розташована Бджільна. А теперішній Стражгород локалізується на північному сході від Теплика на трьох річках, однією з яких є та ж Тепличка. Звертаємо увагу на цей факт спеціалістів з історичної географії. Звертаємо також увагу краєзнавців, що в Боплана на мапі значком у вигляді кружка з хрестиком позначені не поселення, що мали церкву, як дехто пише, а слободи, тобто, населені пункти, які були звільнені на певний час від податку.

У Присяжних списках 1654 р., складених після Переяславської ради 1654 р. у зв’язку з приведенням населення козацьких полків до присяги московському цареві, згадується містечко Стражгородок (пол. Strażhorodek). [Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России, собранные и изданные Археографическою коммиссиею. Т. 10: (Дополнение к 3 тому). Санкт-Петербург, 1878, с. 239-240, 302-303; Воссоединение Украины с Россией: Документы и материалы: В 3-х томах. Т. 3: 1651-1654. Москва, 1953, с. 517, 536, 540-543].
(Джерело: Крикун Микола. Кількість і структура поселень Брацлавського воєводства в першій половині XVII століття // Записки Наукового товариства імені Шевченка. Львів, 2006, Том 252, с. 556-647. – Передрук у кн.: Крикун Микола. Брацлавське воєводство у XVI-XVIII століттях: Статті і матеріали. Львів: Вид-во Українського Католицького Ун-ту, 2008, с. 257).

В подимному реєстрі 1775 р. (Magazin für die neue Historie und Geographie / Angelegt von D. Anton Fridrich Büsching. - Halle, 1782. - Bd. 22) зазначено, що в селі Стражгороді, яке належить до Теплицького ключа, нараховується 93 димів.

В Офірному реєстрі Брацлавського воєводства 1789 р., який зберігається в Бібліотеці Польської академії наук в Курніку (Biblioteka PAN w Kórniku, oddział rękopisów, rkps 1221), зазначено, що це село належить до Уманської парафії.

В Реєстрі Вознесенського намісництва 1795 р.(зберігається в Російському державному військово-історичному архіві, фонд: Военно-ученый архив) вказано, що село має 70 димів і належить до Ольгопільського уїзду.

На рубежі XVIII-XIX ст. в селі було 88 дворів і воно належало до Гайсинського уїзду.

У 1791 р. село належало до Брацлавського повіту, і в тому ж році було адміністративно підпорядковане Надбузькому повіту.

Інформація про євреїв в селі міститься у книзі: Архив Юго-Западной России, часть 5, т. 1-2: Переписи еврейського населения в Юго-западном крае в 1765-1791 гг. Киев, 1890. Маються на указі реєстри за 1765, 1776, 1784, 1787, 1790, 1791 рр. На час виконання реєстрів село належало до Брацлавського повіту.

Село зазначене також на картах Базилія Севериновського (Mapa województwa bracławskiego i kijowskiego …/ W opracowaniu Bazyliego Sewerynowskiego; зберігається в Російському державному військово-історичному архіві - РГВИА, фонд: Военно-ученый архив, од. зб. 19989; рубіж XVIII-XIX cт.) і Олександра Яблоновського під назвою Strażgrod.(Atłas historyczny Rzeczypospolitej wydany z zasiłkiem Akademii Umiejętności w Krakowie: Epoka przełomu z wieku XVI-go na XVII-sty. Dział II-gi: „Ziemie Ruskie” Rzeczypospolitej / Opracował i wydał Aleksander Jabłonowski. – Warszawa; Wiedeń, 1899-1904).

Реєстр церков Теплицького деканату, поданий року 1781, дня 5 травня.
Церкви-парафії: <...> 35. с. Стражгород (Strazgrod): сповідалося 347 осіб; не сповідалося – 109; охрещено – 20; померли - 11; шлюбів – 5.
(Джерело: Центральний державний історичний архів у Санкт-Петербурзі - далі: ЦДІАСП, фонд 823, опис 3, справа 919).

Таблиця Теплицького деканату, подана на генеральній Конгрегації року 1782, травня 12/23 в Радомишлі.
Парафія: <...> 27. Стражгород: будинків 81; сповідалось 380 осіб; дітей – 181; народилося: хлопчиків - 12, дівчаток - 9; шлюбів – 2; померло: чоловіків – 5, жінок - 6.
(Джерело: ЦДІАСП, фонд 823, опис 3, справа 1016).

Таблиця Теплицького деканату з люстрації року 1785 згідно з виданим Консисторією примірником.
Парафія: <...> 30. Стражгород: будинків - 74, сповідалося 334 особи; дітей - 99; народилося: хлопчиків - 26, дівчаток - 17; шлюбів – 7; померло: чоловіків - 11, жінок - 6.
(Джерело: ЦДІАСП, фонд 823, опис 3, справа 1071).

Таблиця Теплицького деканату, подана на генеральній Конгрегації року 1786, дня 3 травня в Радомишлі.
Парафія: <...> 30. Стражгород: будинків - 65, сповідалося 433 особи; дітей - 63; народилося: хлопчиків - 4, дівчаток - 8; шлюбів - 6; померло: чоловіків - 2, жінок - 2.
(Джерело: ЦДІАСП, фонд 823, опис 3, справа 1078).

Таблиця Теплицького деканату, подана на генеральній Конгрегації дня 19.VI за нов. ст. 1793 року в Радомишлі.
Парафія: <...> 30. Стражгород: будинків - 76, дорослих: чоловіків - 21, жінок - 129, дітей: хлопчиків - 23, дівчаток - 20.
(Джерело: ЦДІАСП, фонд 823, опис 3, справа 1174).

Під номером 65 це село зазначене на карті Подільської губернії 1797 р. Парамона Дьяконова [Карта Подольской губернии, разделенной, по новоконфированным его Императ-го Вел-ва штатам, на поветы или уезды: Каменецкой, Летичевской, Ушицкой, Могилевской, Литинской, Винницкой, Брацлавской, Ямпольской, Ольгопольской, Гайсинской и Еленской. Сочинена 1797 года. Масштаб в карте: в дюйме английском 10 верст / Сочинил Подольской губернии землемер Парамон Дьяконов. 1. Гайсинский уезд (весь в бывшем подлин<ном> Брацлав<ском> в<оеводст>ве; з севера на юг). – ЦГВИА, ф. ВУА, спр. 20924].

Відомість, укладена в Подільському губернському правлінні, про міста, містечка, села і хутори, розташовані в Подільській губернії, з даними у них, скільки після поділу губерній з 1797-го є дворів і по 1803 рік чоловічої статі осіб.
VI. Гайсинський повіт.
<...> 92. Стражгород: дворів: у 1775 р. - 93, у 1797 р. - 88, осіб - 215.
(Джерело: Центральний державний воєнно-історичний архів у Москві, ВУА, 18946).

Подані вище архівні документи виявив професор Львівського університету Микола Григорович Крикун, який люб’язно погодився, щоб ними користувались стражгородські ентузіасти історії свого села.

Гайсинський повіт
<...> Потоцького Станіслава, Графа, Генерал-Ад’ютанта і Кавалера.
<...> Ключ Бубнівський:
<...> у Стражгороді душ чоловік 323.
(Джерело: Statystyczne, topograficzne i historyczne opisanie guberni Podolskiey z rycinami i mappami przez X. Wawrzynca Marczyńkowskiego. Tom III. Wilno: Drukiem Józefa Zawadzkiego, typografa imperatorskiego uniwersytetu, 1823, с. 180)

Стражгород (Strażgród), село над річкою Тепличкою (Tepliczka), притокою Удича (Udycz, Hadycz), Гайсинський повіт, <Подільська губернія>, окружна поліція і волость – Теплик, католицька парафія – Тернівка, за 37 верстов від Гайсина, має 122 садиби, 682 мешканців, 916 десятин селянської землі, 67 церковної, двірської землі графині Олександри Потоцької в Теплицькому і Бубновецькому (в ориґіналі помилково – burnowieckim) - 20661 десятина. Церква в ім’я Різдва Пресвятої Богородиці, побудована у 1708 р., має 977 парафіян.
(Джерело: Słownik Geograficzny Królestwa Polskiego i innych Krajów Słowiańskich / Wydany pod redakcyą Bronisława Chlebowskiego, Magistra nauk filologiczno-historycznych b[yłéj] Szkoły Głównéj Warszawskiéj, Władysława Walewskiego, obywatela ziemskiego, Kandydata nauk dyplomatycznych Uniwersytetu Dorpackiego, według planu Filipa Sulimierskiego i z pomocą zgromadzonych przez niego materiałów. Tom XI. Warszawa: Nakładem Władysława Walewskiego, 1890, s. 396).

Стражгород, село – розташоване по обох боках незначної безіменної річки, яка утворює в кінці села невеликий став. Місцерозташування села дещо підвищене. Клімат - здоровий. Ґрунт – чорноземний і досить родючий. Село віддалене за 30 верстов від м. Умані і, за переказами, під час козаччини тут був сторожовий пункт, від чого й дано назву селу - Стражгород. Людності в с. Стражгороді 1169 осіб обох статей. Всі вони – селяни-українці православного віросповідання. Економічний побут селян задовільний: селяни володіють достатньою кількістю доброї, урожайної землі і всі без винятку займаються хліборобством, але внаслідок сильно розвинутого п’янства - бідні; до церкви особливо не ретельні: церква в парафії зістаріла і начинням досить бідна. Церква побудована у 1708 р. на честь Різдва Пресятої Богородиці; будівлею дерев’яна, у 1848 р. була розширена чотирьома приділами і на даний час має вигляд хреста; іконостас оновлений у 1838 р. Збираються кошти на побудову нової церкви, і тепер є для цієї мети капіталу 4800 крб. Церковної землі: присадибної - 2 десятини 1241 сажень, орної у трьох змінах – 36 десятин 1251 сажень, сінокісної - 28 десятин 619 сажнів, хутору - 3 десятини 1251 сажень, а всього – 70 десятин 1037 сажнів. Причтові приміщення: будинок для священика, побудований парафіянами, для псаломника будинку немає. Церковно-парафіяльна школа відкрита у 1868 р. колишнім місцевим священиком Іаковом Маршалковським; він також офірував на побудову церкви 1000 крб.; у 1872 р. священик Маршалковський подарував для школи свій будинок.
(Джерело: Труды Подольского епархиального историко-статистического комитета. Выпуск девятый: Приходы и церкви Подольской епархии / Под ред. священника Евфимия Сецинского. - Каменец-Подольск, 1901. - С. 355; Репринтне видання: Біла Церква: Видавець Олександр Пшонківський, 2009. - Серія: Бібліотека української краєзнавчої класики).

<Призначений> виконуючим обов’язки псаломника в селі Стражгороді Гайсинського уїзду послушник Кам’янецького Троїцького монастиря Трохим Плотянський – 23 квітня <1904 р.>.
(Джерело: „Подольские епархиальные ведомости”, 1904, 8 травня, № 19, с. 242-243).

Розділ IV. Праця у ткацькому промислі.
<...>
Дані кореспондентського обстеження:
<...> Стражгород
Кількість дворів, зайнятих ткацтвом – 9.
Кількість осіб, зайнятих ткацтвом – 9.
Пора року промислу – взимку.
Загальна кількість дворів – 325.
Загальна кількість чоловіків – 718.
Загальна кількість жінок – 726.
Усього людей – 1444.
Кількість дворів з різним промислом – 17
Кількість людей, зайнятих промислом - 17
(Джерело: Трофимов Л.Т. Ткацкий промысел в Подольской губернии. – В кн.: Кустарные промыслы в Подольской губернии / Под ред. Прусевича А.. Киев, 1916, с. 244).

<...> Кустарна деревообробка.
У Теплицькій волості за даними експедиційного обстеження в селах Стражгород, Розкошівка, Янів, Кам’янка виявлено, що кількість кустарів коливається від 2 до 6.
(Джерело: Александрович Г. Кустарные древодельные промыслы в Подольской губернии. – В кн.: Кустарные промыслы в Подольской губернии / Под ред. Прусевича А. Киев, 1916, с. 533).

Дещо про Надію Танашевич
Надія Танашевич – колишня учениця, співробітниця і творчий товариш славетного українського композитора Миколи Леонтовича. Вона вчилася у 1911-1919 рр. в Тульчинській єпархіальній жіночій школі, де Леонтович був учителем і диригентом жіночого хору, викладав співи й літературу. Після закінчення школи Надія Василівна, з заохочення свого вчителя-композитора, почала збирати народні пісні й подала Леонтовичу збірник, в якому містилося понад 400 мелодій і текстів. Микола Леонтович мріяв написати оперу „Українське весілля” . В зв’язку з цим давав завдання Надії Танашевич – збирати кращі пісні з весільного репертуару. Вона ж працювала з Леонтовичем над створенням оперного етюду „На русалчин великдень”.
Розповідаючи про свого вчителя, Надія Василівна малює зовнішній і внутрішній образ великого композитора. Зросту був вищесереднього, постать струнка, плечі широкі, рухи швидкі, очі голубі, округлі, виразні, ніс правильної форми, англійська борідка, як у Михайла Коцюбинського, і широке чоло. Брюнет, але волосся зовсім сиве. Голос був сиплуватий, слабкий, - зате поставу голосу мав надзвичайну.
Всі, що близько знали Леонтовича, дуже симпатизували йому, бо чарувала його простота у відносинах. Він був глибокий психолог, вивчав людину, підходив до її характеру.
- Ну, скажи, Надю, як ти дивишся на життя? – обізветься, було, до мене, - каже Надія Василівна. – Ну та тобі ще рано на нього дивитись, - обірве розмову напівжартома...
Надія Василівна Танашевич після трагічної загибелі Леонтовича від руки бандита продовжувала розпочату за його життя справу. Вона знала сотні ще не записаних перлин української пісні...
- Ой, батечку ж мій, бате,
Ой, батечку ж мій, бате,
З-за гори війна іде
На твоє подвір’ячко,
На твоє дитяточко.
Хотять тебе звоювати,
Мене від тебе взяти...
(Джерело: Журнал „Україна”, 1943, № 1-2).
Примітка: Надія Василявна Танашевич родом із Стражгорода.

Надія Воловодівська про львівські базарні ціни

2011-07-09T11:50:00.001-07:00

Bula na Szuvari, kupyla kartopli po 4,5 hrn. za kilo. I ce najdeszevsze. A to po 7-8. Vse nyni poczalo doroz'czaty, hlib, olija, navit' pomidory, jakym niby i sezon pidhodyt'. Na bazarah malo ljudu. Moz'e czerez te, szczo bahato vzjalos', za poradoju hazariv, vyroszczuvaty ovoczi sami.

Надія Воловодівська ще про інтерв'ю Віктора Ющенка "Українській правді"

2011-07-09T11:37:00.001-07:00

Toj dopys v UP (йдеться про інтерв'ю Віктора Ющенка кореспондентам "Української правди" від 8.07.2011. - О.П.) dobre mene oburyv. Juszczenko pomylyvsja, skazavszy tym z'urnalistam, szczo vony kraszczi. Haj by ti 'kraszczi' postavyly ti z sami zapytannja Janukovyczu. Taz' UP taka nezalez'na! A Janukovycz na dnjah mav pres-konferenciju. Nahoda bula pidhodjaszcza. I vyhljadajut' na dobre zazombovanyh na antypatiju. Nedarma tak trudjat'sja vidomoho sztybu specy. A te, szczo pytannja rozbudovy hromadjans'koho suspil'stva vysyt' hustym tumanom v suspil'stvi. Meni zdajet'sja, szczo jakby hromads'kyh orhanizacij bulo bahato, to minjalos' by suspil'stvo. Bo ukrajinciv duz'e dribno rozdilyly i diljat'. A my piddajemosja. I koz'en, jak pysze Zabuz'ko, robyt' dobro, ale vykljuczno dlja sebe. Navit' ti hromads'ki zemli, jaki v selah ljudej trymaly v kupi, Moroz i Symoneneko porozdavaly. I, faktyczno, na s'ohodni je duz'e malo czynnykiv, jaki ljudej ob'jednujut'. Za odnym vykljuczennjam - naszyh vorohiv. Ale tiji voriz'en'ky majut' duz'e boljacze staty na uljublenyj mozol'.

Надія Воловодівська про "День" та бідосю в Росії

2011-07-08T11:39:00.000-07:00

Duz'e hvalena mnoju hazeta 'Den' spohanila. Jiji pyszut' jakis' dvoje praktykantiv, ale v poperedn'omu nomeri peredrukuvaly rosijs'koho politoloha Zlobina, to v Rosiji z toho materialu vydno, taka beznadija i vidczaj... Tam z'e, spravdi, nahrabovano nevelykym kolom zloczynciv velyczezni bahatstva. I vony v tini kerujut' usim. Malo toho, poczaly keruvaty politykamy v EU.

Діалог на підтримку Віктора Ющенка

2011-07-08T11:32:00.000-07:00

O.P. Proczytav cikave interv'ju Juszczenka dla "Ukr. pravdy" vid 8.07.2011. Svitla holova. Treba pidtrymuvaty joho z usich syl.
N.V. Zaraz miz' ljud'my czastisze czuty z'alkuvannja za Juszczenkom. Ale cja vlada dobre pyl'nuje i na zupynkah dali specy vystupajut' ni proty koho, lysz proty Juszczenka.

Cтепанівка: Матеріали до історичного краєзнавства Тепличчини

2011-07-07T11:38:00.000-07:00

Степанівка
У Центральному Державному Історичному Архіві у Києві зберігаються метричні книги церкви св. Трійці села Степанівки за 1760-1805 рр. (фонд 224, опис 2, справа 166) і 1773-1780 рр. (фонд 224, опис 1, справа 1230).

Вперше село Степанівка (Stepanowka) письмово згадується в Подимному реєстрі Брацлавського воєводства, що був вписаний у вінницьку гродську книгу 16 листопада 1629 р. Ця книга не збереглась, але з неї був зроблений випис даного реєстру. У 1717 р. цей випис був повторно вписаний у вінницьку гродську книгу. Звідси реєстр був опублікований у книзі: Архив Юго-Западной России, издаваемый Коммиссиею для разбора древних актов, состоящей при Киевском, Подольском и Волынском генерал-губернаторе. Часть 7, том 2: Акты о заселении Юго-Западной России (1471-1668). Киев, 1890, с. 394-412.

Під назвою слобода Степанівка (Stepanufka) поселення нанесене на одній із перших карт України, створеній у 1650 р. знаменитим французьким інженером Ґ. Бопланом (Спеціальна карта України Ґійома Левассера де Боплана 1650 року. Мірило 1:450000. Київ; Львів, 2000; див. також: Map, A.2.b.iv Delineatio Specialis et Accurata Ukrainæ {Top Sheet 3} 1650 / Reproduced with the permission of the Bibliothèque nationale, Paris). На цій карті показано, що з півдня (на карті південь - вгорі, а північ - внизу) Степанівка межувала з лісом під назвою Motorowky Las (очевидно, теперішній Степанівський або Залузький ліс), з якого витікала теперішня річка Мочулка. На заході цей ліс прилягав до лісу під назвою Zarowka Las (теперішній Савранський ліс, разом з Чубовою Стінкою і Бурлацьким лісом).

В Присяжних списках 1654 р., складених після Переяславської ради 1654 р. у зв’язку з приведенням населення козацьких полків до присяги московському цареві, згадується містечко Степанівка. [Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России, собранные и изданные Археографическою коммиссиею. Т. 10: (Дополнение к 3 тому). Санкт-Петербург, 1878, с. 239-240, 302-303; Воссоединение Украины с Россией: Документы и материалы: В 3-х томах. Т. 3: 1651-1654. Москва, 1953, с. 517, 536, 540-543].
(Джерело: Крикун Микола. Кількість і структура поселень Брацлавського воєводства в першій половині XVII століття // Записки Наукового товариства імені Шевченка. Львів, 2006, Том 252, с. 556-647. – Передрук у кн.: Крикун Микола. Брацлавське воєводство у XVI-XVIII століттях: Статті і матеріали. Львів: Вид-во Українського Католицького Ун-ту, 2008, с. 256).

В подимному реєстрі Браславського воєводства 1716 р., який зберігається в Державному архіві у Кракові (Archiwum Państwowe w Krakowie – далі APK, zespół Archiwum Podhoreckie Andrzeja Potockiego, I, 43) і списку поселень Брацлавського воєводства 1716 р., складеного на основі юраментів про сплату поголовного податку і люстрації (APK, zespół Archiwum Sanguszków, teki arabskie, teka 135, plik 8) зазначено, що село Степанівка пусте. Можливо, це - наслідок згону населення Брацлавщини на лівобережжя України, виконаний за наказом Петром I у 1711-1712 рр. [Крикун М.Г. Згін населення з Правобережної України в Лівобережну 1711-1712 років: (До питання про політику Петра І стосовно України) // Україна модерна. (Львів), 1996, С. 42-88].

Візитації степанівської церкви св. Трійці почались з 1730-х рр.

В подимному реєстрі 1775 р. (Magazin für die neue Historie und Geographie / Angelegt von D.Anton Fridrich Büsching. - Halle, 1782. - Bd. 22) зазначено, що у цьому селі, яке належить до Гранівського ключа, нараховується 86 димів (разом з Важним).

В Офірному реєстрі Брацлавського воєводства 1789 р., який зберігається в Бібліотеці Польської академії наук в Курніку (Biblioteka PAN w Kórniku, oddział rękopisów, rkps 1221), зазначено, що це село належить до Гранівського ключа і Гранівської парафії.

На рубежі XVIII-XIX ст. в селі було 132 двори (разом з Важним) і належало воно до Гайсинського уїзду.

У 1791 р. село належало до Брацлавського повіту, і в тому ж році було адміністративно підпорядковане Надбузькому повіту.

Інформація про євреїв в селі міститься у книзі: Архив Юго-Западной России, часть 5, т. 1-2: Переписи еврейського населения в Юго-западном крае в 1765-1791 гг. Киев, 1890. Маються на указі реєстри за 1765, 1776, 1784, 1787, 1790, 1791 рр.

Село зазначене також на картах Базилія Севериновського (Mapa województwa bracławskiego i kijowskiego …/ W opracowaniu Bazyliego Sewerynowskiego; зберігається в Російському державному військово-історичному архіві, фонд: Военно-ученый архив, од. зб. 19989; рубіж XVIII-XIX cт.) і Олександра Яблоновського (Atłas historyczny Rzeczypospolitej wydany z zasiłkiem Akademii Umiejętności w Krakowie: Epoka przełomu z wieku XVI-go na XVII-sty. Dział II-gi: „Ziemie Ruskie” Rzeczypospolitej / Opracował i wydał Aleksander Jabłonowski. – Warszawa; Wiedeń, 1899-1904).

Реєстр церков Гранівського деканату, поданий 1781 року дня 7 травня за н.ст.
<Парафія>: <...> 47. Степанівка (Stepanowka): сповідалося 448 осіб; нездатні до сповіді – 180 особи; охрещені – 30; померлі – 18; шлюбів – 3.
(Джерело: Центральний державний історичний архів у Санкт-Петербурзі (ЦДІАСП), ф. 823, оп. 3, спр. 919).

Таблиця Гранівського деканату, укладена і подана під час генеральної конгрегації 1782 року дня 3 травня в Радомишлі.
Парафія: <...> 33. Степанівка: будинків 90; сповідалося 510 осіб; дітей – 204; народилося: хлопчиків - 15, дівчаток - 4; шлюбів – 2; померло: члоловіків – 10, жінок - 11.
(Джерело: ЦДІАСП, ф. 823, оп. 3, спр. 1016).

Таблиця Гранівського деканату, подана на генеральній конгрегації року 1785, дня 3 травня за ст. ст. в Радомишлі.
Парафія: <...> 33. Степанівка: будинків - 90, сповідалося: чоловіків – 260, жінок - 240; нездатних до сповіді: чоловіків – 105, жінок – 95; шлюбів – 2; померло: чоловіків - 10, жінок - 6; народилося: хлопчиків - 20, дівчаток - 10.
(Джерело: ЦДІАСП, ф. 823, оп. 3, спр. 1071).

Таблиця Гранівського деканату, подана на генеральній конгрегації у травні 1787 р.
Парафія: <...> 33. Степанівка: будинків - 80, сповідалося 390 осіб; дітей - 45; народилося: хлопчиків - 15, дівчаток – 12; померло: чоловіків - 12, жінок – 10; шлюбів - 4.
(Джерело: ЦДІАСП, ф. 823, оп. 3, спр. 1092).

Таблиця з Гранівського деканату, 1793 р. списана і 19.VI за ст. ст. на генеральній Конгрегації в Радомишлі подана.
Парафія: <...> 33. Степанівка: будинків - 100, охрещено: хлопчиків - 25, дівчаток – 15; померло: чоловіків - 13, жінок – 10; сповідалося: чоловіків – 245, жінок – 355; нездатних до сповіді: чоловіків – 30, жінки – 40; шлюбів - 7.
(Джерело: ЦДІАСП, ф. 823, оп. 3, спр. 1174).

Відомість, укладена в Подільському губернському правлінні, про міста, містечка, села і хутори, розташовані в Подільській губернії, з даними у них, скільки після поділу губерній з 1797-го є дворів і по 1803 рік осіб чоловічої статі.
VI. Гайсинський повіт.
<...> 30. Степанівка (рос. Степановка): дворів: у 1775 р. - 86, у 1797 р. - 132, осіб - 406.
(Джерело: Центральний державний воєнно-історичний архів у Москві, ВУА, 18946).
(Подані вище матеріали виявив професор Львівського університету Микола Григорович Крикун, який люб’язно погодився на використання їх степанівськими краєзнацями).

<...> В селі Степанівці приєднана 28 серпня 1794 р. церква в ім’я святої Трійці. При цій церкві був греко-католицький священик Василь Кривицький, який після приєднання залишався на цій парафії до смерті, що настала у місяці лютому 1796 р. Після смерті його парафія доручена до нагляду православному священику Дем’янові Яструбинському.
(Джерело: „Труды Комитета для историко-статистического описания Подольской епархии”, 1876, вып. 2, с. 10).

<1875> В Гайсинському уїзді <...>< село> Стефанівка (рос. Стефановка) <перечислене> до 1-го округу благочиння <...>.
(Джерело: „Подольские епархиальные ведомости”, 1875, 1 апреля, № 7, отдел І, с. 141).

<1875> Затверджені <…> б) на посаді церковних старостів на перше триріччя: <…> в 1-му окрузі Гайсинського уїзду села Степанівки селянин Лук’ян Іщенко <…>.
(Джерело: Те саме, 1875, 15 мая, № 10, отдел І, с. 170).

Гайсинський повіт.
<...>§ ІІІ. Міста і села з правом громади.
<...> Ґрафині Коморовської: в Степанівці і Важному душ чоловік 506.
Земля жирна, ліс мішаний і дубовий.
(Джерело: Statystyczne, topograficzne i historyczne opisanie guberni Podolskiey z rycinami i mappami przez X. Wawrzynca Marczyńkowskiego. Tom III. Wilno: Drukiem Józefa Zawadzkiego, typografa imperatorskiego uniwersytetu, 1823. С. 175)

Стефанівка (Stefanówka) - село над ставом, через який просочується річка Кіблич (Kiblicz), Гайсинський повіт, <Подільська губернія>, окружна поліція – Теплик, волость – Кіблич, католицька парафія і суд – Ґранів, за 25 верстов від Гайсина, має 100 садиб, 736 мешканців, 653 десятини селянської землі, 943 десятин землі двірської, 36 – церковної. Церква в ім’я св. Трійці, побудована у 1874 р., має 1583 парафіян. Колись була власністю Коморовських (Komorowscy), Барановичів (Baranowicze), тепер – Борачка (Boraczko).
(Джерело: Słownik Geograficzny Królestwa Polskiego i innych Krajów Słowiańskich / Wydany pod redakcyą Bronisława Chlebowskiego, Magistra nauk filologiczno-historycznych b[yłéj] Szkoły Głównéj Warszawskiéj, Władysława Walewskiego, obywatela ziemskiego, Kandydata nauk dyplomatycznych Uniwersytetu Dorpackiego, według planu Filipa Sulimierskiego i z pomocą zgromadzonych przez niego materiałów. Tom XI. Warszawa: Nakładem Władysława Walewskiego, 1890, s. 317).

Степанівка – село з приписаним до нього селом Важною, розташоване на низинному місці по обох боках річки Кублича. Клімат цієї місцевості сприятливий для здоров’я. Ґрунт – чорноземний, а в деяких місцях глинистий. За переказами старожилів, ця місцевість була покрита лісом на протязі 70 верстов. В с. Степанівці у XVIII ст. мешканці-селяни були греко-католиками; наприкінці століття приєднались до православ’я і в даний час всі православні. Усіх мешканців в с. Степанівці з присілком Важною 1445 осіб обох статей. Внаслідок зростання народжуваності людності деякі з мешканців переселились на проживання до Балтського уїзду. Всі мешканці займаються хліборобством; деякі з них займаються виготовленням коліс і возів; безземельні селяни вишуковують собі засоби на існування заробітчанством у місцевій економії. У XVIII ст. в Степанівці була греко-католицька каплиця, а потім дерев’яна трикупольна церква, Свято-Троїцька. Замість цієї старої церкви за дозволом Подільського архієпископа Леонтія у 1867 році була побудована нова дерев’яна церква на кам’яній основі, теж в ім’я Святої Трійці. Нова церква побудована на кошти парафіян вартістю 12.000 крб. і до даного часу існує без будь-якої зміни. З колишніх при цій церкві священиків відомий своєю ревністю й пастирськими трудами Порфирій Піснячевський. Церковної землі в користуванні причту 39 десятин 918 сажнів, в тому числі присадибної – 2 десятини 2061 сажень, орної в трьох змінах - 29 десятин 2083 сажнів, сінокісної - 6 десятин 1864 сажнів. Причтові приміщення побудовані на кошти поземельного збору у 1897 році. В парафії є дві школи: церковно-парафіяльна в Степанівці і школа грамоти в селі Важній. Церковно-парафіяльна школа відкрита священиком Вержбицьким і спочатку розташовувалась у його будинку, а потім була переведена в будинок колишньої волосної управи, придбаної парафіянами для школи, де вона розташовується й до цього часу. За бажанням мешканців села Важної була відкрита у них школа грамоти у 1888 р., для якої у 1897 р. побудовано окремий будинок.
(Джерело: Труды Подольского епархиального историко-статистического комитета. Выпуск девятый: Приходы и церкви Подольской епархии / Под ред. священника Евфимия Сецинского. - Каменец-Подольск, 1901. - С. 354-355; Репринтне видання: Біла Церква: Видавець Олександр Пшонківський, 2009. - Серія: Бібліотека української краєзнавчої класики).

Розділ IV. Праця у ткацькому промислі.
<...>
Дані кореспондентського обстеження:
<...> Степанівка
Кількість дворів, зайнятих ткацтвом – 77.
Кількість осіб, зайнятих ткацтвом – 83.
Кількість дворів, зайнятих овчинно-кожушним промислом – 3.
Кількість осіб, зайнятих овчинно-кожушним промислом – 3.
Пора року промислу – взимку.
Загальна кількість дворів – 224.
Загальна кількість чоловіків – 650.
Загальна кількість жінок – 597.
Усього людей – 1247.
Кількість дворів з різним ремеслом – 94
Кількість людей, зайнятих ремісництвом - 101
(Джерело: Трофимов Л.Т. Ткацкий промысел в Подольской губернии. – В кн.: Кустарные промыслы в Подольской губернии / Под ред. Прусевича А.. Киев, 1916, с. 240).

<...> <Кустарна деревообробка.>
У Кіблицькій волості за даними експедиційного обстеження найбільшими пунктами <цього промислу> є: <...> Степанівка - 11 осіб.
(Джерело: Александрович Г. Кустарные древодельные промыслы в Подольской губернии. – В кн.: Кустарные промыслы в Подольской губернии / Под ред. Прусевича А. Киев, 1916, с. 533).

Діалог на тему про закон на блоґи

2011-07-05T11:52:00.000-07:00

O.P. Vczora na "Ukr. pravdi" proczytav neveselu novynu. U Verchovnij Radi prosztovchujut zakon pro sztrafuvannja blogeriv. Prynajmni z takym povidomlennjam vystupyv deputat Szevczenko. Pravda, v ostannij moment proekt des posunuly, ale ne vidkynuly. Pyszut, szczo taki zakony vyskakujut des z-za vuhla, tajemno i znenacka. Publika v szoci. Ale szczo mozhna czekaty vid sovkiv? Jedyne, szczo zalyszajetsja, pozbutysja jich na viky-viczni. On, partiju Moroza vyhnaly z soc.internacionalu. Szcze treba komunjakiv i jichnich prychvosniv vyhnaty za mezhi zemnoji kuli. Pravda, ne pozazdrju todi meszkancjam blyzhnich planet.
N.V. A za szczo maly b sztrafuvaty blogeriv? I jak jih budut' identyfikuvaty? Cja vlada maje duz'e nyz'ku doviru i szukaje sposib vzjaty suspil'stvo pid kontrol', szczob panuvaty dali. Ale ce szcze bude vydno, bo ljud tjaz'ko nezadovolenyj tym, szczo robyt'sja v Ukrajini.

Cокиряни: Матеріали до історичного краєзнавства Тепличчини

2011-07-04T11:25:00.000-07:00

Сокиряни
Одна з перших письмових згадок про поселення міститься в інвентарі Уманської волості 1768 р., де воно йменується як село Секерани (польськ. Siekierzany) над рікою Удичем.

В подимному реєстрі 1775 р. (Magazin für die neue Historie und Geographie / Angelegt von D. Anton Fridrich Büsching. - Halle, 1782. - Bd. 22) зазначено, що в у цьому селі, яка належить до Теплицького ключа Уманської волості, нараховується 71 дим.

В Офірному реєстрі Брацлавського воєводства 1789 р., який зберігається в Бібліотеці Польської академії наук в Курніку (Biblioteka PAN w Kórniku, oddział rękopisów, rkps 1221), зазначено, що це село належить до Уманської парафії.

В Реєстрі Вознесенського намісництва 1795 р.(зберігається в Російському державному військово-історичному архіві - РГВИА, фонд: Военно-ученый архив - ВУА) вказано, що село має 92 дими і належить до Ольгопільського уїзду.

На рубежі XVIII-XIX ст. в селі було 83 двори і належало воно до Гайсинського уїзду.

У 1791 р. село належало до Брацлавського повіту, і в тому ж році було адміністративно підпорядковане Надбузькому повіту.

Інформація про євреїв в селі міститься у книзі: Архив Юго-Западной России, часть 5, т. 1-2: Переписи еврейського населения в Юго-западном крае в 1765-1791 гг. Киев, 1890. Маються на указі реєстри за 1765, 1776, 1784, 1787, 1790, 1791 рр. На час виконання реєстрів село належало до Брацлавського повіту.

Село зазначене також на картах Базилія Севериновського (Mapa województwa bracławskiego i kijowskiego …/ W opracowaniu Bazyliego Sewerynowskiego; зберігається в Російському державному військово-історичному архіві - РГВИА, фонд: Военно-ученый архив, од. зб. 19989; рубіж XVIII-XIX cт.) і Олександра Яблоновського (Atłas historyczny Rzeczypospolitej wydany z zasiłkiem Akademii Umiejętności w Krakowie: Epoka przełomu z wieku XVI-go na XVII-sty. Dział II-gi: „Ziemie Ruskie” Rzeczypospolitej / Opracował i wydał Aleksander Jabłonowski. – Warszawa; Wiedeń, 1899-1904).

Реєстр церков Теплицького деканату, поданий року 1781, дня 5 травня.
Церкви-парафії: <...> 53. с. Секиране (Siekirzane): сповідалося 332 особи; не сповідалося – 86; охрещено – 18; померли – 9; шлюбів – 4.
(Джерело: Центральний державний історичний архів у Санкт-Петербурзі - далі: ЦДІАСП, фонд 823, опис 3, справа 919).

Таблиця Теплицького деканату, подана на генеральній конгрегації року 1782, дня 12/23 травня в Радомишлі.
Парафія: <...> 15. с. Секерани (Siekierzany), церква Миколая: будинків –80, сповідалися 307 осіб; дітей - 120; народилося: хлопчиків - 6, дівчаток - 5; шлюбів – 4; померло: чоловіків - 3, жінок - 1.
(Джерело: ЦДІАСП, фонд 823, опис 3, справа 1016).

Таблиця Теплицького деканату з люстрації року 1785 згідно з примірником, одержаним з Консисторії.
Парафія: <...> 18. с. Секерани: осель - 57, сповідалося 348 осіб; дітей - 70; померло: чоловіків – 1, жінок - 2.
(Джерело: ЦДІАСП, фонд 823, опис 3, справа 1071).

Таблиця Теплицького деканату, подана на генеральній конгрегації року 1786, дня 3 травня (за н.ст.) в Радомишлі.
Парафія: <...> 15. с. Секерани: осель - 47, сповідалося 207 осіб; дітей - 62; народилося: хлопчиків - 3, дівчаток - 5; померло: чоловіків - 4, жінок - 7.
(Джерело: ЦДІАСП, фонд 823, опис 3, справа 1078).

Таблиця Теплицького деканату, подана на генеральну Конгрегацію дня 19.VI за н. ст. 1793 р. в Радомишлі.
Парафія: <...> 15. с. Секерани: будинків - 51, дорослих: чоловіків – 274, жінок – 260; дітей: хлопчиків – 60, дівчаток – 31.
(Джерело: ЦДІАСП, фонд 823, опис 3, справа 1174).

Відомість, укладена в Подільському губернському правлінні, про міста, містечка, села і хутори, розташовані в Подільській губернії, з даними у них, скільки після поділу губерній з 1797-го є дворів і по 1803 рік чоловічої статі осіб.
VI. Гайсинський повіт.
<...> 77. Секиряни (рос. Секиряны): дворів: у 1775 р. - 71, у 1797 р. - 83, осіб - 262.
(Джерело: Центральний державний воєнно-історичний архів у Москві, ВУА, 18946).
(Подані вище матеріали віднайдені професором Миколою Григоровичем Крикуном, за що сокирянці йому повинні бути вдячні).

Гайсинський повіт.
<...>§ ІІІ. Міста і села з правом громади.
<...> Опочинського Іґнація, Майора колишнії польськиї військ:
<...> в Сокирянах душ чоловік 223. Лісу малі запусти.
(Джерело: Statystyczne, topograficzne i historyczne opisanie guberni Podolskiey z rycinami i mappami przez X. Wawrzynca Marczyńkowskiego. Tom III. Wilno: Drukiem Józefa Zawadzkiego, typografa imperatorskiego uniwersytetu, 1823. С. 178)

Секерани (Siekierzany), українською мовою Сокірани (Sokirany) - село над річкою Удичем (Udycz, Hadycz), Гайсинський повіт, <Подільська губернія>, окружна поліція і католицька парафія – Тернівка, волость – М’ягкохід, суд – Теплик, має 112 садиб, 778 мешканців (6 однодвірців), 2128 десятин селянської землі, 1164 десятин землі двірської, 34 – церковної. Церква в ім’я св. Миколая, побудована у 1764 р., має 1068 парафіян. Колись була власністю Потоцьких, тепер – Опочинських (Opoczyńscy).
(Джерело: Słownik Geograficzny Królestwa Polskiego i innych Krajów Słowiańskich / Wydany pod redakcyą Bronisława Chlebowskiego, Magistra nauk filologiczno-historycznych b[yłéj] Szkoły Głównéj Warszawskiéj, Władysława Walewskiego, obywatela ziemskiego, Kandydata nauk dyplomatycznych Uniwersytetu Dorpackiego, według planu Filipa Sulimierskiego i z pomocą zgromadzonych przez niego materiałów. Tom X. Warszawa: Nakładem Władysława Walewskiego, 1889, s. 521).
Примітка: Однодвірці - окрема група державних селян, що вийшла з дрібних „служилих людей”, які у XVI-XVII ст. охороняли південні і південно-східні кордони Московської держави. Деякі з них мали кріпаків, але більшість були власниками лише одного двору. В Україні однодвірці з’явились у XVIII ст. як переселенці. У 1866 р. однодвірці були прирівняні до селян.

Секиряне – село, розташоване на схилі гори до ріки Удича, а частина села – за рікою на низині. Біля села зі східного боку є скеляста місцевість під назвою „Турецький яр”. Кліматичні умови місцевості сприятливі. Ґрунт землі – чорноземний. Тепер мешканців 1264 особи обох статей. Храм в с. Секирянах дерев’яний, трикупольний, в ім’я святителя Миколая, побудований у 1764 р., а в 1841 р. був піднесений на кам’яний фундамент. У 1873 р. зняті були з нього три куполи і побудований один середній купол, причому церква була розширена прибудовою двох приділів, північного і південного, і дзвіниці. Іконостас у ньому триярусний. Церковної землі 37 десятин 373 сажнів, в тому числі присадибної – 2 десятини 1883 сажнів, орної в одній зміні - 10 десятин 192 сажнів, у другій – 11 десятин 374 сажнів, в третій – 10 десятин 48 сажнів, і левади 3 десятин 36 сажнів. Причтові приміщення: будинок для священика побудований у 1874 р. на кошти парафіян і священика, конюшня на кошти священика; будинок для псаломника міцний, а служби - в руїнах. Церковно-парафіяльна школа існує з 1883 р. і міститься у власному будинку.
(Джерело: Труды Подольского епархиального историко-статистического комитета. Выпуск девятый: Приходы и церкви Подольской епархии / Под ред. священника Евфимия Сецинского. - Каменец-Подольск, 1901. - С. 354; Репринтне видання: Біла Церква: Видавець Олександр Пшонківський, 2009. - Серія: Бібліотека української краєзнавчої класики).

Розділ IV. Праця у ткацькому промислі.
<...>
Дані кореспондентського обстеження:
<...> Сокиряни
Кількість дворів, зайнятих ткацтвом – 11.
Кількість осіб, зайнятих ткацтвом – 11.
Пора року промислу – взимку.
Загальна кількість дворів – 447.
Загальна кількість чоловіків – 931.
Загальна кількість жінок – 928.
Усього людей – 1859.
Кількість дворів з різним промислом – 26
Кількість людей, зайнятих промислом - 26
(Джерело: Трофимов Л.Т. Ткацкий промысел в Подольской губернии. – В кн.: Кустарные промыслы в Подольской губернии / Под ред. Прусевича А.. Киев, 1916, с. 246).

Соболівка: Матеріали до краєзнавства Тепличчини (персонально для Івана Карповича Фурдика та його послідовників)

2011-07-01T11:39:00.000-07:00

Соболівка
У Центральному Державному Історичному Архіві у Києві (ЦДІАУ) зберігаються метричні книги церкви Різдва св. Богородиці містечка Соболівки за 1759-1799 рр. (Фонд 224. Опис 1. Справа 1195) і за 1790-1796 рр. (Фонд 224. Опис 1. Справа 1196).

Одним з перших документів, в якому згадується Соболівка, є Подимний реєстр Брацлавського воєводства 1629 р. опублікований у вигляді впису у вінницьку гродську книгу 1717 р. з випису з вінницької гродської книги, зробленого 16 листопада 1629 р., куди реєстр у цей же день був вписаний [Архив Юго-Западной России, издаваемый Коммиссиею для разбора древних актов, состоящей при Киевском, Подольском и Волынском генерал-губернаторе (Далі - Архив ЮЗР). Часть 7, том 2: Акты о заселении Юго-Западной России (1471-1668). Киев, 1890, с. 394-412]. Про цей документ, як „Реєстр подимного, ухваленого конституцією Варшавського генерального сейму у 1629 р.” (польськ. „Regestr podymnego konstytucją sejmu generalnego Warszawskiego uchwalonego”), пише й відомий польський історик Олександр Яблоновський у своїй книзі: Źródła dziejowe. Tom XX: Polska XVI wieku pod względem geograficzno-statystycznym: T. IX: Ziemie Ruskie. Ukraina (Kijów - Bracław) Dział I / Opracował Alexander Jabłonowski. Warszawa: Druk Jana Cotty, 1894. S. 132. У витязі з цього реєстру зазначено, що з одного диму брався податок у півзолотого. Намісником (posadacz) приватного містечка (miasteczko dzierżawne) Соболівки був Семен Ґерелюха (Semen Gerelucha), і в тому маєтку було оподатковано 264 дими. В документі вказано, що в містечку було від 250 до 500 хат. У наступній праці вченого [Źródła dziejowe. Tom XX: Polska XVI wieku pod względem geograficzno-statystycznym: T. IX: Ziemie Ruskie. Ukraina (Kijów - Bracław) Dział III / Opracował Alexander Jabłonowski. Warszawa: Druk Jana Cotty, 1897. – 736+lix s.] Соболівка згадується 3 рази. У книзі також зазначено, що у 1629 р. Соболівка, разом з багатьма прилеглими селами, належала до княжат Збаразьких.
(Джерело: Крикун Микола. Кількість і структура поселень Брацлавського воєводства в першій половині XVII століття // Записки Наукового товариства імені Шевченка. Львів, 2006, Том 252, с. 556-647. – Передрук у кн.: Крикун Микола. Брацлавське воєводство у XVI-XVIII століттях: Статті і матеріали. Львів: Вид-во Українського Католицького Ун-ту, 2008, с. 255.)

Дописувачу цього блогу вдалось натрапити на цікаву реґесту (скорочену копію), виконану у другій половині XVIII ст. з документа від 23 травня 1646 р., вписаного до книг актів (сесій) Брацлавського воєводства Коронного трибуналу - вищої судової інстанції, що розташовувалась у Любліні. Документ являє собою декрет (судове рішення) на скаргу княжат Дмитра, Костянтина, Яреми Вишневецьких, позивачів, на Марціна Калиновського, позваного, з приводу того, що останній, наказав своїм державцям, економові Цимерманові і Негребецькому, зібрати з його дідичних маєтків - міста Кублича і новоосаджених містечок Орлівки і Мочулки до чотирьохсот людей арматних (озброєних) і, зокрема, до двохсот - з плугами, і наслав цих підданих на ґрунти позивачів, що належать до Соболівки (Sobolewka).
[Джерело: Центральний державний історичний архів України у Львові. Фонд. 773 (Люблінський коронний трибунал: Сумарій актів Брацлавського воєводства за 1646 р.); Піддубняк О. З глибини віків // Вісті Тепличчини", 2003, 3 верес., № 65].

У 1650 р. село Соболівка під назвою Sobolowka було нанесене на знаменитій карті французького інженера Ґ. Боплана. (Див.: Спеціальна карта України Ґійома Левассера де Боплана 1650 року. Мірило 1:450000. Київ; Львів, 2000; а також: Map, A.2.b.iv Delineatio Specialis et Accurata Ukrainæ {Top Sheet 3} 1650 / Reproduced with the permission of the Bibliothèque nationale, Paris). На цій карті показано, що зі сходу Соболівка межувала з лісом під назвою Dоigel Las (очевидно, теперішній ліс Довжок).

Соболівка зустрічається також у „Списку маєтків руського воєводи Яреми Вишневецького”, складеному після його загибелі у 1651 р., у зв’язку з поділом спадщини (опубліковано Едвардом Руліковським: [Rulikowski Edward]. Przez kilkuset laty (Bracławszczyzna). – W: Kwiaty i owoce / Wydał Ignacy Trusiewicz. Kijów, 1870, s. 315).

В Присяжних списках 1654 р., складених після Переяславської ради 1654 р. у зв’язку з приведенням населення козацьких полків до присяги московському цареві, згадується село Соболівка, яка на той час була центром Соболівської сотні Уманського полку [Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России, собранные и изданные Археографическою коммиссиею. Т. 10: (Дополнение к 3 тому). Санкт-Петербург, 1878, с. 239-240, 302-303; Воссоединение Украины с Россией: Документы и материалы: В 3-х томах. Т. 3: 1651-1654. Москва, 1953, с. 517, 536, 540-543].

Поселення це зафіксоване також у Подимному реєстрі 1664 р., що дійшов до нас із його впису до вінницької гродської книги 1717 р. [Архив Юго-Западной России, издаваемый Коммиссиею для разбора древних актов, состоящей при Киевском, Подольском и Волынском генерал-губернаторе (Далі - Архив ЮЗР). Часть 7, том 2: Акты о заселении Юго-Западной России (1471-1668). Киев, 1890, с. 538-564].
(Джерело: Крикун Микола. Кількість і структура поселень Брацлавського воєводства в першій половині XVII століття...)

Під назвою Sobolowka це село зустрічається в Подимниму реєстрі Брацлавського воєводства 1716 р., який зберігається в державному архіві у Кракові (Archiwum państwowe w Krakowie, zespół Archiwum Podhoreckie Andrzeja Potockiego, № I, 43).

В подимному реєстрі 1775 р. цього ж воєводства (Magazin für die neue Historie und Geographie / Angelegt von D. Anton Fridrich Büsching. - Halle, 1782. - Bd. 22) зазначено, що в Соболівці, яка належить до Соболівського ключа, нараховується 234 дими.

В Офірному реєстрі Брацлавського воєводства 1789 р., який зберігається в Бібліотеці Польської академії наук в Курніку (Biblioteka PAN w Kórniku, oddział rękopisów, rkps 1221), зазначено, що село Соболівка (Sobolowka) належить до Ладижинського ключа і до Брацлавської парафії.

На рубежі XVIII-XIX ст. в селі Соболівці (рос. Соболевка) було 283 дворів і належала вона до Гайсинського уїзду.

У 1784 р. село належало до Брацлавського повіту

Інформація про євреїв в селі міститься у книзі: Архив Юго-Западной России, часть 5, т. 1-2: Переписи еврейського населения в Юго-западном крае в 1765-1791 гг. Киев, 1890. Маються на указі реєстри за 1765, 1776, 1784, 1787, 1790, 1791 рр.

Село зазначене також на картах Базилія Севериновського (Mapa województwa bracławskiego i kijowskiego …/ W opracowaniu Bazyliego Sewerynowskiego; зберігається в Російському державному військово-історичному архіві - РГВИА, фонд: Военно-ученый архив, од. зб. 19989; рубіж XVIII-XIX cт.) і Олександра Яблоновського (Atłas historyczny Rzeczypospolitej wydany z zasiłkiem Akademii Umiejętności w Krakowie: Epoka przełomu z wieku XVI-go na XVII-sty. Dział II-gi: „Ziemie Ruskie” Rzeczypospolitej / Opracował i wydał Aleksander Jabłonowski. – Warszawa; Wiedeń, 1899-1904).

Реєстр церков Теплицького деканату, поданий року 1781, дня 5 травня.
Церкви-парафії: <...> 18. с. Соболівка (Sobolowka): сповідалося 743 особи; не сповідалося – 401; охрещено – 42; померли - 9; шлюбів – 13.
(Джерело: Центральний державний історичний архів у Санкт-Петербурзі - далі: ЦДІАСП, фонд 823, опис 3, справа 919).
Таблиця Гайсинського деканату, подана у 1782 році.
Парафія: <...> 27. Соболівка (Sobolowka), Різдва Богородиці: будинків 200; сповідалось 669 осіб; дітей – 245; народилося: хлопчиків - 16, дівчаток - 15; шлюбів – 5; померло: чоловіків – 3, жінок - 5.
(Джерело: Центральний державний історичний архів у Санкт-Петербурзі - далі: ЦДІАСП, фонд 823, опис 3, справа 1016).

Таблиця Гайсинського деканату, подана на генеральній конгрегації року 1785, дня 4/15 травня в Радомишлі.
Парафія: <...> 26. Соболівка: будинків - 206, сповідалося 800 осіб; дітей - 320; народилося: хлопчиків - 35, дівчаток - 39; шлюбів – 2; померло: чоловіків - 30, жінок - 28.
(Джерело: ЦДІАСП, фонд 823, опис 3, справа 1071).

Таблиця Гайсинського деканату, подана на генеральній конгрегації року 1786, дня 3 травня за н. ст. в Радомишлі.
Парафія: <...> 26. Соболівка: будинків - 221, сповідалося 920 осіб; дітей - 203; народилося: хлопчиків - 28, дівчаток - 20; шлюбів - 8; померло: чоловіків - 19, жінок - 21.
(Джерело: ЦДІАСП, фонд 823, опис 3, справа 1078).

Таблиця Гайсинського деканату, списана в 1787 р. дня 2 травня за н. ст.
Парафія: <...> 26. Соболівка: будинків - 218, сповідалося 864 особа; дітей – 296; народилося: хлопчиків - 26, дівчаток - 49; шлюбів - 24 ; померло: чоловіків - 12, жінок - 9.
(Джерело: ЦДІАСП, фонд 823, опис 3, справа 1092).

Таблиця з Гайсинського деканату, подана на генеральній Конгрегації року 1793, 19.VI в Радомишлі.
Парафія: <...> 26. Соболівка: осель - 266, чоловіків: до 15 років - 410, понад 15 років – 564; жінок: до 15 років - 322, понад 15 років – 560; придатні до сповіді 1424, непридатні до сповіді – 432.
(Джерело: ЦДІАСП, фонд 823, опис 3, справа 1174).

Під номером 74 це село (рос. Соболевка) зазначене на карті Подільської губернії 1797 р. Парамона Дьяконова [Карта Подольской губернии, разделенной, по новоконфированным его Императ-го Вел-ва штатам, на поветы или уезды: Каменецкой, Летичевской, Ушицкой, Могилевской, Литинской, Винницкой, Брацлавской, Ямпольской, Ольгопольской, Гайсинской и Еленской. Сочинена 1797 года. Масштаб в карте: в дюйме английском 10 верст / Сочинил Подольской губернии землемер Парамон Дьяконов. 1. Гайсинский уезд (весь в бывшем подлин<ном> Брацлав<ском> в<оеводст>ве; з севера на юг). – ЦГВИА, ф. ВУА, спр. 20924].

Відомість, укладена в Подільському губернському правлінні, про міста, містечка, села і хутори, розташовані в Подільській губернії, з даними у них, скільки після поділу губерній з 1797-го є дворів і по 1803 рік чоловічої статі осіб.
VI. Гайсинський повіт.
<...> 46. Соболівка (рос. Соболіовка): дворів: у 1775 р. - 234, у 1797 р. - 283, осіб - 769.
(Джерело: Центральний державний воєнно-історичний архів у Москві, ВУА, 18946).
(Більшість з поданих вище архівних матеріалів віднайдені професором Львівського університету Миколою Григоровичем Крикуном і публікуються за його дозволом).

1794 – В містечку Соболівці (рос. Соболевка) приєднані з унії до православ’я 5 жовтня 1794 р. церква в ім’я Різдва Пресвятої Богородиці і священик Сумеон Халенич (очевидно, Каленич. – О.П.). <...>
(Джерело: Труды Комитета для историко-статистического описания Подольской епархии. Каменец-Подольск, 1876, вып. 2, с. 16).

Гайсинський повіт.
<...>
§ ІІІ. Міста і села з правом громади.
<...> Потоцького Станіслава, Графа, Генерал-Ад’ютанта і Кавалера.
<...> Ключ Бубнівський:
<...> в Соболівці душ чоловік 878.
(Джерело: Statystyczne, topograficzne i historyczne opisanie guberni Podolskiey z rycinami i mappami przez X. Wawrzynca Marczyńkowskiego. Tom III. Wilno: Drukiem Józefa Zawadzkiego, typografa imperatorskiego uniwersytetu, 1823. С. 180)

<1875 р.> Дозволено: <...> Гайсинського уїзду <...> в містечку Соболівці оштукатурити і пофарбувати церкву <...>
(Джерело: „Подольския епархиальные ведомости ”, 1875, 1 липня, № 14, отдел I, с. 234.)

<Некрологи>: Протоієрей містечка Соболівки Гайсинського уїзду Дмитро Дмитревський (помер 28 травня 1903 р.)
(Джерело: „Подольския епархиальные ведомости ”, 1904, 10 квітня, № 15, с. 3).

<Нагорода скуфією*> Гайсинського уїзду: містечка Соболівки В’ячеслав Юркевич <...>
(Джерело: Те саме, 1904, 1 травня, № 18, с. 219).
* Скуфія (скуф'я) – гострокінцева оксамитова чорна або фіолетова м’яка шапочка у православного духовенства. (Див.: Ожегов С.И. Словарь русского языка: Около 57000 слов / Изд. 14-е, стереотип. М.: Рус. язык, 1983, с.646).

З-під Немирова на Поділлі до нас пишуть: В наших краях постійно триває революційна агітація поміж селянами, але без результату, бо до цих пір жодних бунтів, ані страйків на селі не було, лише на кілька днів був перерваний рух на вузькоколійці, але зараз повернулося все до нормального стану. В сусідній Київській губернії на ярмарку в Жорнищах був невеликий жидівський погром. На щастя, відбулося без кривавих жертв, лише пограбовано більшість жидівських крамниць. Все ж завдяки енергійному виступу влади, яка негайно прибула на місце разом з військом, привласнене жидівське добро було відібрано від сусідських селян, а багато охочих до чужої власності посаджено до в’язниці. В деяких місцевостях Поділля революційний рух проявляється в гостріших формах. Під Вінницею, в Писарівці - <маєтку> пана Менцинського, згоріли господарські забудови, які були підпалені одночасно у кількох місцях. В Соболівці, на фабриці цукру, Гайсинського повіту, кілька тижнів тому був забитий одним з робітників економ. Це примусило викликати військо, <продукційну> кампанію призупинити, а робітників звільнити. Автор: J. P.
[Джерело: „Kraj” (Tygodnik polityczno-społeczny; Petersburg), 1905, 30 grudnia / 1906, 12 stycznia, № 52, s.7].

Cоболівка (пол. Sobolówka) – містечко над річками Свиняркою (Świniarka) і Суркою (Surka), повіт Гайсинський, окружна поліція – Тернівка, волость – Соболівка, католицька парафія і суд – Ладижин (за 17 верстов), за 25 верстов від Гайсина. Має 741 будинків, 4180 мешканців, в тому числі 775 жидів, 3064 десятин селянської землі, 126 - церковної, двірської в усьому Бубнівському ключі, до якого належить це містечко - 20,661 десятина. Має церкву в ім’я Різдва Пресвятої Богородиці, побудовану у 1790 р., з 4539 парафіянами, синаґоґу, жидівський молитовний дім, волосну однокласну школу (61 учень), волосну управу, аптеку, міську пошту, 3 млини, 16 крамниць, 30 ремісників, 26 торгів. Спілчана цукроварня, заснована у 1867 р., дає працю 400 робітникам і має 11 дифузорів та 12 парових машин; у 1886/7 р. переробила 196,299 берковців* буряків і випродукувала 60,018 пудів <цукру>-піску і 114,633 пудів рафінаду. Власність графині Олександри Потоцької, Соболівка отримала міське право указом сенату з дня 12 лютого 1859 р. До складу волості належать: Антонівка (Antonówka), Брідок (Brodek), Глибочок (Głęboczek), Метанівка (Metanówka), Михайлівка (Michałówka), Петрашівка (Petraszówka) і Побірка (Pobórka) - разом 9 сільських округ (староств), які мають 2212 осель, 9681 мешканців селян, 11290 десятин селянської землі (8909 орної). Крім того, в межах волості перебуває 1144 мешканців інших станів, які володіють 7547 десятинами <землі> (4800 орної), отже, вся територія волості охоплює 18837 десятин (13709 орної) і 10825 мешканців.
(Джерело: Słownik Geograficzny Królestwa Polskiego i innych Krajów Słowiańskich / Wydany pod redakcyą Bronisława Chlebowskiego, Magistra nauk filologiczno-historycznych b[yłéj] Szkoły Głównéj Warszawskiéj, Władysława Walewskiego, obywatela ziemskiego, Kandydata nauk dyplomatycznych Uniwersytetu Dorpackiego, według planu Filipa Sulimierskiego i z pomocą zgromadzonych przez niego materiałów. Tom X. Warszawa: Nakładem Władysława Walewskiego, 1889, s. 950-951).
* Берковець – староруська міра ваги, яка відповідає 10 пудам (приблизно 163,8 кг.)

Соболівка – містечко, знаходиться за 25 верстов на південь від уїздного міста <Гайсина> і за 10 верстов від залізничної станції „Гайсин” Уманської вітки (тепер - ст. Губник; - О.П.); розташоване на невеликому підвищенні при річках Деркачці і Погрібній (по-іншому – Свинярки і Сурки) та притоках – Прогарної, Чернишової і Головкової, і ділиться на сім частин, які мають свої назви: Стара-Соболівка, Гликівка, Чорна-Гребля, Наріжнівка, Венґерщина, Ковернягівка і Ковтунівка. Існуючи спочатку як село, Соболівка була визнана містечком за указом Урядового Сенату від 12 лютого 1856 р., яким дозволялись ярмарки в Соболівці через кожних два тижні. В містечку є єврейська синаґоґа, волосна управа, поштове відділення, аптека, 3 млини і з 1868 р. цукровий завод; до 1810 р. тут був ще селітровий завод, запроваджений полковником Майдановим; тепер це місце займає город псаломника. Мешканців в Соболівці 5958 осіб обох статей різних віровизнань, в тому числі православних селян і міщан – 2387 чоловіків і 2486 жінок, католиків -14 чоловіків і 16 жінок, лютеран – 18 чоловіків і 19 жінок і євреїв – 508 чоловіків і 520 жінок; крім того, до Соболівської парафії належать 400 осіб чоловічої статі і 391 особа жіночої статі (в тому числі 1 лютеранка) приписного села Антонівки, що за 2 верстви на північ від Соболівки, на березі річки Деркачки. За переказами Соболівка виникла на місці існуючого тут великого міста Соболів з двома земляними укріпленнями, які були споруджені Бозькими козаками для захисту краю від вторження степових напасників-татар. Потім місто було зруйноване і згодом утворилось нове поселення вже під назвою Соболівки, яке у статусі звичайного села влилось до складу маєтків графів Потоцьких. У XVIII ст., коли володільцем Соболівки став Вікентій Потоцький, і ще раніше, при його матері Олені Потоцькій, які наділяли земельними наділами Соболівський причт, тут був побудований дерев’яний храм, перший після зруйнування Соболівки татарами; у другій половині XVIIІ ст. ця церква згоріла від блискавки. У 1790 р. завдяки старанності парафіян і священика Симеона Калинича, при значній допомозі поміщика графа Северина Потоцького було побудовано нинішній Різдв’яно-Богородицький цегляний храм, який спочатку мав вигляд костьолу з п’ятьома куполами, разом із дзвіницею. У 1854 р. він був перероблений на однокупольний і розширений двома бічними приділами з півночі і півдня, які надали йому вигляд хреста; розширення було виконане на кошти парафіян і поміщиці Олександри Потоцької. У північному приділі була створена друга церква, присвячена імені святих Апостолів Петра і Павла. Чотириярусний іконостас був оновлений живописом у 1872 р. Згодом в куті церковної огорожі була побудована так звана трапезня, яка тепер слугує приміщенням для школи. Про церкви, які існували в Соболівці до XVIII ст., не збереглось ніяких відомостей. Старожили розповідають, що на східньому боці Соболівки, де тепер розташований економний фільварок, за ставком на горі колись стояла дерев’яна Хресто-Воздвиженська грецька церква посеред поселення, зайнятого винятково греками, а на протилежному боці, де лежить містечко, що складає частину під назвою „Старої-Соболівки”, була православна Свято-Покровська церква; але коли саме існували ці церкви – невідомо. До 1810 р. Соболівка являла собою одну парафію, але потім була поділена на дві парафії, які проіснували самостійно до 1845 р.; у тому ж році вони знову були поєднані, за розпорядженням Священного Синоду, й отримали один тричленний причт, а з 1895 р. тут був відкритий другий штат із священика і псаломника, додатково до попереднього. Церква має 1600 крб. капіталу, перетвореного на 4%-ні свідоцтва Державної ренти. Приписне до Соболівки село Антонівка, за переказами, було засноване в середині XVII ст. графом Северином Потоцьким, який назвав його так на честь свого новонародженого сина Антонія. Село лежало на великому шляху з Умані до Ладижина, так званому „Чигиринському”, і було заселене вихідцями з Немирівщини, Волині та інших місць. Коло Соболівки, на висохлому руслі лівої притоки річки Погрібної, показують місце триденної стоянки гетьмана Івана Мазепи, який з-під Полтави тікав через ці місця на терени Туреччини і тут зупинявся для перепочинку; ця долина й донині відома під назвою „Мазепової долини”. Кажуть, що один із гетьманського супроводу, на ймення Яким Денисюк, утік звідси до Соболівки, де й осів; від нього виник рід селян Денисюків у Соболівці та сусідньому селі Брідку, яких ще називали Мазепчуками. Церковної землі в Соболівці є 126 десятин 2241 сажнів, в тому числі присадибної 9 десятин 848 сажнів, орної 79 десятин 700 сажнів і сінокісної з рідкодуб’ям та кущами 38 десятин 691 сажнів. Приміщення для членів першого причту усі міцні, причому дияконські і псаломницькі споруджені у 1898 р. на суми земельного збору; для другого причту (священика і псаломника) ніяких забудов і будинків немає. В парафії існує чотири школи: міністерське однокласне народне училище, у 1883 р. перетворене з церковно-парафіяльної школи, відкритої у 1860 р.; церковно-парафіяльна школа при цукровому заводі з 1892 р., яка має від заводу приміщення й утримання; церковно-парафіяльна жіноча взірцева школа, відкрита у 1897 р. замість існуючої тут з 1894 р. пересувної школи грамоти – розташовується в трапезні на церковному погості; і школа грамоти в селі Антонівці з 1863 р.
(Джерело: Труды Подольского епархиального историко-статистического комитета. Выпуск девятый: Приходы и церкви Подольской епархии / Под ред. священника Евфимия Сецинского. - Каменец-Подольск, 1901. - С. 339-341; Репринтне видання: Біла Церква: Видавець Олександр Пшонківський, 2009. - Серія: Бібліотека української краєзнавчої класики).

<...> Повсюди на Поділлі ткацьким промислом займаються корінні мешканці, селяни-українці <...>
Дані кореспонденського обстеження:
<...> Соболівка:
Кількість дворів, зайнятих ткацтвом – 40.
Кількість осіб, зайнятих ткацтвом – 40.
Кількість дворів, зайнятих овчинно-кожушним промислом – 1.
Кількість осіб, зайнятих овчинно-кожушним промислом – 1.
Кількість дворів, зайнятих шевським ремеслом – 10.
Кількість осіб, зайнятих шевським ремеслом – 20.
Пора року промислу – взимку.
Загальна кількість дворів – 1152.
Загальна кількість чоловіків – 2904.
Загальна кількість жінок – 2942.
Усього людей – 5846.
Кількість дворів з різним ремеслом – 79.
Кількість осіб, пов’язаних з ремеслом – 79.
(Джерело: Трофимов Л.Т. Ткацкий промысел в Подольской губернии. – В кн.: Кустарные промыслы в Подольской губернии / Под ред. Прусевича А. Киев, 1916, с. 191, 240. - Розділ IV. Праця у ткацькому промислі).

<...> <Кустарна деревообробка.>
<Таблиця поширення> кустарної деревообробки по волостях Гайсинського уїзду.
<…> Соболівська волость:
Дані з кореспондентського обстеження:
сіл – 9, дворів – 45, осіб – 47.
Дані кореспондентського і експедиційного обстеження:
сіл – 9, дворів – 97, осіб – 87.

У Соболівській волості найбільшими пунктами <цього ремесла> є <...> містечко Соболівка з 22 ремісниками, с. Глибочок з 17, с. Метанівка з 11; в інших же (Михайлівка, Антонівка, Шиманівка, Побірка, Петрашівка, Брідок) від 2 до 7.
(Джерело: Александрович Г. Кустарные древодельные промыслы в Подольской губернии. – В кн.: Кустарные промыслы в Подольской губернии / Под ред. Прусевича А. Киев, 1916, с. 532, 533).

Надія Воловодівська про зустріч Віктора Ющенка з журналістами у Львові

2011-07-01T11:32:00.000-07:00

Za Juszczenka. Vin zustriczavsja iz z'urnalistamy, pytaly joho pro uczast' u vyborah do Verchovnoji Rady. Vin skazav, szczo maje velyku mriji ob'jednaty partiji demokratycznoho sprjamuvannja. Poky szczo je zhoda z Ukrajins'koju narodnoju partijeju. Moz'e b z toho szczo j vyjszlo, bo Rosija bude maty svoji vybory i menszi moz'lyvosti zajmatys' susidamy.

Надія Воловодівська про день Конституції України і приїзд до Львова Віктора Ющенка

2011-06-29T11:11:00.000-07:00

Vczora v Ukrajini buv vyhidnyj, bo svjatkuvaly, jak kaz'e prezydent, 'kansituciju, uhvalenu 15 rokiv tomu parlamentom'. De v Ukrajini vzjavsja parlament? Jak ta Hanja Herman ne napysala voz'dju, szczo treba? Ale L'viv perenis svjatkuvannja na nedilju, bo bula nehoda. A nacze v nedilju ne moz'e buty tak samo? Do L'vova maje pryjihaty Juszczenko. Ale pro te hovorjat' malo, poczula pro pyjizd krajem vuha. Aby lysz nedruhy ne vtnuly znov jakyh provokacij. Joho dali pryvladni osoby tjaz'ko bojat'sja.

Надія Воловодівська про твори Юрія Ільєнка і Василя

2011-06-27T12:24:00.000-07:00

Zahodyla do mahazynu, kupyla czerhovu kolekciju ukrajins'kyh fil'miv. Za fil'my: i czoho b synovi s.p. Ju.Il'jenka, tak samo, jak synovi s.p. V.Stusa, ne zibraty dokupy ti 44 fil'my (tvory) bat'ka, ta ne zapysaty jih na DVD? Ja baczu, v tomu mahazynczyku, de kupljaju ukr. fil'my, szczo taki DVD ne zalez'ujut'sja. Jedyne sumno, szczo avtors'kym kolektyvam z toho, szvydsze vs'oho, niczoho ne perepadaje.

Надія Воловодівська про так звану "опозицію"

2011-06-26T09:02:00.000-07:00

Dijuczyj prezydent zajavyv, szczo z Tymoszenko pislja sudu zrobyt' lidera opozyciji. Ce z' na jakomu koroten'komy povidku bude ta 'apazycija', bo kryminal'nu spravu moz'na bude vidkryty v bud'-jakyj moment nezhody. V normal'nyh derz'avah polityky v takomu vypadku jdut' u vidstavku i ne povertajut'sja, a tut vse navpaky. Ljud nemysljaczyj takyh i obyraje.

Надія Воловодівська про наступ радіо-совків

2011-06-26T08:57:00.000-07:00

V subotu z 10 do 14 h. movyla radiostancija 'Obrij', to szczo z'? Zahopleno vzjalys' reklamuvaty pisnju 'Vsatavaj strana ohromnaja, vstavaj na smertnyj boj'. Takoho szcze za 20 rokiv ne trapljalos'.

Скарженівка: Матеріали до краєзнавства Тепличчини

2011-06-25T12:16:00.000-07:00

Скарженівка

Скаржинівка (пол. Skarżynowka), село. Вперше згадується у списку маєтків брацлавського і вінницького старости Адама Калиновського, складеного у 1635 р., з нагоди сплати з цих маєтків податку. (Центральний державний історичний архів України в Києві - далі ЦДІАУ, фонд 256, опис 1, одиниця зберігання 320, арк. 24-24зв.).
Під цією ж назвою село зустрічається у списку маєтків брацлавського старости, чернігівського воєводи і гетьмана польного коронного Марціна (загинув в 1652 р. у битві під Батогом), рідного брата Адама Калиновського. Список був складений у XVIII столітті (ЦДІАУ, ф. 256, оп. 1, од. зб. 320, арк. 25-26).
У 1650 р. це поселення було нанесене на мапі французького інженера Ґ.Боплана, як слобода Skarzynuwka (Спеціальна карта України Ґійома Левассера де Боплана 1650 року. Мірило 1:450000. Київ; Львів, 2000).
(Джерело: Крикун Микола. Кількість і структура поселень Брацлавського воєводства в першій половині XVII століття // Записки Наукового товариства імені Шевченка. Львів, 2006, Том 252, с. 556-647. – Передрук у кн.: Крикун Микола. Брацлавське воєводство у XVI-XVIII століттях: Статті і матеріали. Львів: Вид-во Українського Католицького Ун-ту, 2008, с. 227).

Реєстр церков Гранівського деканату, поданий 1781 року дня 7 травня за ст.ст.
<Парафія>: <...> 14. Скарженівка (Skarzenowka): сповідані душі – 253; нездатні до сповіді – 36; охрещені – 6; померлі – 8; шлюбів – 2.
(Джерело: Центральний державний історичний архів у Санкт-Петербурзі (ЦДІАСП), ф. 823, оп. 3, спр. 919).

Таблиця Гранівського деканату, під час генеральної конгрегації року 1782, дня 3 травня за старим стилем в Радомишлі списана і подана.
Парафія: <...> 30. Скарженівка: будинків - 50, сповідалося – 257 осіб; дітей 81; народилося: хлопчиків - 7, дівчаток – 5; шлюбів – 5; померло: чоловіків - 5, жінок – 6.
(Джерело: ЦДІАСП, ф. 823, оп. 3, спр. 1016).

Таблиця Гранівського деканату, подана на генеральній конгрегації року 1785, дня 3 травня за ст. ст. в Радомишлі.
Парафія: <...> 30. Скарженівка: будинків - 62, сповідалося: чоловіків – 152, жінок - 143; нездатних до сповіді: чоловіків – 48, жінок – 50; шлюбів – 9; померло: чоловіків - 12, жінок - 20; народилося: хлопчиків - 16, дівчаток - 11.
(Джерело: ЦДІАСП, ф. 823, оп. 3, спр. 1071).

Таблиця Гранівського деканату, подана на генеральній конгрегації у травні 1787 р.
Парафія: <...> 30. Скарженівка: будинків - 50, сповідалося 320 осіб; дітей - 60; народилося: хлопчиків - 19, дівчаток – 16; померло: чоловіків - 11, жінок – 12; шлюбів - 4.
(Джерело: ЦДІАСП, ф. 823, оп. 3, спр. 1092).

Таблиця з Гранівського деканату, 1793 р. списана і 19.VI за ст. ст. на генеральній Конгрегації в Радомишлі подана.
Парафія: <...> 30. Скарженівка: будинків - 64, охрещено: хлопчиків - 12, дівчаток – 17; померло: чоловіків - 7, жінок – 8; сповідалося: чоловіків – 198, жінок – 204; нездатні до сповіді: чоловіків – 43, жінок – 45; шлюбів - 5.
(Джерело: ЦДІАСП, ф. 823, оп. 3, спр. 1174).

Відомість, укладена в Подільському губернському правлінні, про міста, містечка, села і хутори, розташовані в Подільській губернії, з даними у них, скільки після поділу губерній з 1797-го є дворів і по 1803 рік чоловічої статі осіб.
VI. Гайсинський повіт.
<...> 10. Скарженівка (рос. Скарженовка): дворів: у 1775 р. - 45, у 1797 р. - 67, мешканців - 256.
(Джерело: Центральний державний воєнно-історичний архів у Москві, ВУА, 18946).
(Подані вище матеріали відшукав професор Львівського університету Микола Григорович Крикун, за люб’язним дозволом якого надаємо їх для ознайомлення краєзнавцям Тепличчини).

Гайсинський повіт
§ ІІІ. Міста і села з правом громади.
<...> Опацького Дионізія, підсудка Липовецького і Таращанського повітів, в Скарженівці душ чоловік 270. Ґрунт чорний, ліс дубовий.
(Джерело: Statystyczne, topograficzne i historyczne opisanie guberni Podolskiey z rycinami i mappami przez X. Wawrzynca Marczyńkowskiego. Tom III. Wilno: Drukiem Józefa Zawadzkiego, typografa imperatorskiego uniwersytetu, 1823. С. 180)
(Джерело: Statystyczne, topograficzne i historyczne opisanie guberni Podolskiey z rycinami i mappami przez X. Wawrzynca Marczyńkowskiego. Tom III. Wilno: Drukiem Józefa Zawadzkiego, typografa imperatorskiego uniwersytetu, 1823. S. 178).

<...> В с. Скарженівці прилучені з унії до православ’я 26 Серпня 1794 р. церква в ім’я св. Архистратига Михаїла і священик Сумеон Ілліч.
(Джерело: „Труды Комитета для историко-статистического описания Подольской епархии”, 1876, вып. 2, с. 10).

<...> В с. Скарженівці прилучена < з унії до православ’я> в 1794 р. церква в ім’я Успіння Богоматері. При цій церкві був греко-католицький священик Теодор Божицький, який не побажав прийняти православ’я, внаслідок чого був позбавлений місця, і парафія доручена в нагляд священику Луці Фіґурському. (Джерело: „Труды Комитета для историко-статистического описания Подольской епархии”, 1876, вып. 2, с. 56).

Cкаржинівка (польськ. Skarzynówka) – село, над річкою Кубличем, <лівою> притокою Собу, Гайсинський повіт, <Подільська губенія >, окружна поліція - Теплик, волость - Краснопілка, католицька парафія і суд - Ґранів (за 20 верстов), за 27 верстов від Гайсина, 100 верстов від Балти, має 81 оселю,754 мешканців, 609 десятин селянської землі, 650 десятин землі двірської, 34 десятини церковної. Церква в ім’я св. Михайла побудована у 1785 р., має 989 парафіян. В селі міститься ґуральня, закладена у 1850 р., на якій працює 13 людей; у 1886/7 р. на ній вироблено 1,013,370 літрів спирту; два водяні млини. Ґрунт чорний. Належала до Чарторийських (Czartoryscy), Опацьких (Opaccy), тепер - до Ґнатовських (Gnatowscy).
(Джерело: Słownik Geograficzny Królestwa Polskiego i innych Krajów Słowiańskich / Wydany pod redakcyą Bronisława Chlebowskiego, Magistra nauk filologiczno-historycznych b[yłéj] Szkoły Głównéj Warszawskiéj, Władysława Walewskiego, obywatela ziemskiego, Kandydata nauk dyplomatycznych Uniwersytetu Dorpackiego, według planu Filipa Sulimierskiego i z pomocą zgromadzonych przez niego materiałów. Tom X. Warszawa: Nakładem Władysława Walewskiego, 1889, s. 638).

Скарженівка (рос. Скарженовка) – село, розташоване при річці Кубличі на місці, дещо похилому до річки. Кліматичні умови місцевості сприятливі. Ґрунт землі чорноземний і врожайний. Маєток цей належав спочатку до Чарторийських, потім до Опацьких, а тепер належить Ґнатовським. Православних мешканців в с. Скарженівці 1072 особи обох статей; предки їхні були у XVIII ст. греко-католиками, що видно з того, що для перебудови церкви парафіяни питають дозволу греко-католицького митрополита Атанасія Шептицького; й донині в архіві при церкві зберігаються унійні книги. Мешканці займаються землеробством, а деякі ткацтвом простих полотен. Людність бідна, бо лише 102 домогосподарів мають по одній десятині землі в чотирьох змінах, а 52 домогосподарі мають лише присадибну землю. Час заснування першого храму в Скарженівці невідомий; відомо лише, що дерев’яний храм в ім’я св. Архистратига Михаїла існував до 1755 року, коли князь Чарторийський побудував новий дерев’яний храм на другому погості, а попередній погост залишився під садибою селянина. Храм цей проіснував до 1893 року. Третій храм в ім’я св. Архистратига Михаїла заснований у 1888 р.; храм цей дерев’яний, на кам’яній основі, однокупольний, побудований разом із дзвіницею, завершений і освячений у 1893 році. Іконостас перенесений із старої церкви в нову і доповнений двома іконами, взятими також із старої церкви. Побудова церкви коштувала парафіянам 15,556 крб. 20 коп. Церковної землі: присадибної 1 десятина, орної 28 десятин, сіножатної 6 десятин. Причтові приміщення побудовані поміщиком у 1887 р. Церковно-парафіяльна школа відкрита у 1862 р. і нині міститься у власному будинку.
(Джерело: Труды Подольского епархиального историко-статистического комитета. Выпуск девятый: Приходы и церкви Подольской епархии / Под ред. священника Евфимия Сецинского. - Каменец-Подольск, 1901. - С. 318; Репринтне видання: Біла Церква: Видавець Олександр Пшонківський, 2009. - Серія: Бібліотека української краєзнавчої класики).

Виключені з духовного звання за непохвальну поведінку: - Гайсинського уїзду, села Скарженівки пономар Петро Сокольницький за рішенням від 18 вересня <1904 р.>
(Джерело: Подольские Епархиальные Ведомости, 1904, 15 лист., № 22, с. 290).

Повсюди на Поділлі ткацьким промислом займаються корінні мешканці, селяни-українці, і лише у м. Бершаді, Ольгопільського уїзду, промислом займаються також євреї-міщани. <...>
Розділ IV. Праця у ткацькому промислі.
<...>
Дані кореспондентського обстеження:
<...> Скарженівка
Кількість дворів, зайнятих ткацтвом – 18.
Кількість осіб, зайнятих ткацтвом – 20.
Кількість дворів, зайнятих овчинно-кожушним промислом – 1.
Кількість осіб, зайнятих овчинно-кожушним промислом – 1.
Пора року промислу – взимку.
Загальна кількість дворів – 222.
Загальна кількість чоловіків –668.
Загальна кількість жінок – 658.
Усього людей – 1326.
Кількість дворів з різним промислом – 41
Кількість людей, зайнятих промислом - 43
(Джерело: Трофимов Л.Т. Ткацкий промысел в Подольской губернии. – В кн.: Кустарные промыслы в Подольской губернии / Под ред. Прусевича А.. Киев, 1916, с. 244).

<...> КСМ організація с. Скарженівки викрила Бурлаку, Шибінського та Фурманчука, які проводили розкладницьку роботу в організації <...>
[Джерело: „За більшовицьку перемогу” (Теплик), 1939, 26 січ., № 14].

Саша: Матеріали до історичного краєзнавства Тепличчини

2011-06-23T11:42:00.000-07:00

Саша

Саша (польськ. Sasza) – село, Гайсинський повіт, <Подільська губенія >, окружна поліція і волость Теплик, <католицька> парафія Тернівка (Tеrnówka), за 42 версти від Гайсина, має 90 осель, 660 мешканців, 901 десятина селянської землі. Належить до Теплицького ключа Олександри графині Потоцької.
(Джерело: Słownik Geograficzny Królestwa Polskiego i innych Krajów Słowiańskich / Wydany pod redakcyą Bronisława Chlebowskiego, Magistra nauk filologiczno-historycznych b[yłéj] Szkoły Głównéj Warszawskiéj, Władysława Walewskiego, obywatela ziemskiego, Kandydata nauk dyplomatycznych Uniwersytetu Dorpackiego, według planu Filipa Sulimierskiego i z pomocą zgromadzonych przez niego materiałów. Tom X. Warszawa: Nakładem Władysława Walewskiego, 1889, s. 335-336).

<...> VI. Гайсинський уїзд.
<...> 3. В басейні річки Удича, притоки Богу.
Саша, село. <Виявлено> три кургани на орному полі.
(Джерело: Сецинский Е. Археологическая карта Подольской губернии. – В кн.: Труды XI Археологического съезда в Киеве. Т. 1. Москва, 1901. С. 247; Записки Императоского Русского Археологического Общества. СПб., 1896, т. VIII, вып. 1-2, с. 275).

<…> До парафії <Ташлик-Вищий> належить село Саша. Це село розташоване на рівній відкритій місцевості по обох боках незначної безіменної річки. <…> Приписна парафія с. Саша заснована у 1823 р. місцевим власником графом Салезієм Потоцьким з приводу народження у нього дочки Олександри, на честь якої він наказав вибудувати село на вільній місцевості, заселивши його селянами з інших своїх маєтків; це село з самого заснування було приписним до парафії Вищий-Ташлик. <…>
<…> В приписній парафії Саші храм перший раз побудований у 1873 р.; храм – дерев’яний, однокупольний, на кам’яній основі. <Церковної землі>: присадибної 1200 сажнів, орної - 20 десятин, а всієї землі - 79 десятин 52 сажні <…>. Церковно-парафіяльна школа відкрита у 1865 р. ; для неї недавно громада побудувала новий просторий будинок. У квітні 1898 р. y Вищому-Ташлику відкрита народна чайна і читальня при ній.
(Джерело: Труды Подольского епархиального историко-статистического комитета. Выпуск девятый: Приходы и церкви Подольской епархии / Под ред. священника Евфимия Сецинского. - Каменец-Подольск, 1901. - С. 355, 356; Репринтне видання: Біла Церква: Видавець Олександр Пшонківський, 2009. - Серія: Бібліотека української краєзнавчої класики).

Список пожертв, що надійшли до Подільської Духовної Консисторії на користь Червоного Хреста на військові і санітарні потреби діючій армії на Далекому Сході, на користь поранених воїнів, родин убитих воїнів і на зміцнення військового флоту <...> при рапорті від 24 лютого за № 270 від церков, причтів і парафіян: <...> приписної парафії Саші 14 крб. 62 коп.
(Джерело: „Подольские епархиальные ведомости”, 1904, № 19, с. 242-243).

Розділ IV. Праця у ткацькому промислі.
<...>
Дані кореспондентського обстеження:
<...> Саша
Кількість дворів, зайнятих ткацтвом – 28.
Кількість осіб, зайнятих ткацтвом – 33.
Кількість дворів, зайнятих овчинно-кожушним промислом – 7.
Кількість осіб, зайнятих овчинно-кожушним промислом – 7.
Пора року промислу – взимку.
Загальна кількість дворів – 232.
Загальна кількість чоловіків – 588.
Загальна кількість жінок – 585.
Усього людей – 1173.
Кількість дворів з різним промислом – 64
Кількість людей, зайнятих промислом - 71
(Джерело: Трофимов Л.Т. Ткацкий промысел в Подольской губернии. – В кн.: Кустарные промыслы в Подольской губернии / Под ред. Прусевича А.. Киев, 1916, с. 246).

<...> <Кустарна деревообробка.>
У Теплицькій волості за даними експедиційного обстеження найбільшими пунктами <цього промислу> є: <...> села Ташлик-Нижчий з 22 кустарями, село Саша - з 20 і містечко Теплик - з 19. <…>.
(Джерело: Александрович Г. Кустарные древодельные промыслы в Подольской губернии. – В кн.: Кустарные промыслы в Подольской губернии / Под ред. Прусевича А. Киев, 1916, с. 533).

Росоша: Матеріали до історичного краєзнавства Тепличчини

2011-06-22T12:07:00.000-07:00

Росоша

В подимному реєстрі 1775 р. (Magazin für die neue Historie und Geographie / Angelegt von D.Anton Fridrich Büsching. - Halle, 1782. - Bd. 22) зазначено, що в селі Росоше (польськ. Rososze), Теплицького ключа, Уманської волості, нараховується 51 димів.

В Офірному реєстрі Брацлавського воєводства 1789 р., який зберігається в Бібліотеці Польської академії наук в Курніку (Biblioteka PAN w Kórniku, oddział rękopisów, rkps 1221), зазначено, що село Росоше біля містечка Теплика і біля села Види (пол. Widy), належить до Уманської парафії.

В Реєстрі Вознесенського намісництва 1795 р.(зберігається в Російському державному військово-історичному архіві - РГВИА, фонд: Военно-ученый архив - ВУА) вказано, що це село разом з селом Вили (рос. Вилы) має 88 димів і належить до Ольгопільського уїзду.

На рубежі XVIII-XIX ст. в селі було 83 двори (невідомо, чи враховувалось с.Вили), і воно належало до Гайсинського уїзду.

У 1791 р. село належало до Брацлавського повіту, і в тому ж році було адміністративно підпорядковане Надбузькому повітові.

Інформація про євреїв в селі міститься у книзі: Архив Юго-Западной России, часть 5, т. 1-2: Переписи еврейського населения в Юго-западном крае в 1765-1791 гг. Киев, 1890. Маються на указі реєстри за 1765, 1776, 1784, 1787, 1790, 1791 рр. На час виконання реєстрів село належало до Брацлавського повіту.

Село зазначене також на картах Базилія Севериновського (Mapa województwa bracławskiego i kijowskiego …/ W opracowaniu Bazyliego Sewerynowskiego. - РГВИА, фонд ВУА, од. зб. 19989; рубіж XVIII-XIX cт.) і Олександра Яблоновського (Atłas historyczny Rzeczypospolitej wydany z zasiłkiem Akademii Umiejętności w Krakowie: Epoka przełomu z wieku XVI-go na XVII-sty. Dział II-gi: „Ziemie Ruskie” Rzeczypospolitej / Opracował i wydał Aleksander Jabłonowski. – Warszawa; Wiedeń, 1899-1904).

Реєстр церков Теплицького деканату, поданий року 1781, дня 5 травня.
Церкви-парафії: <...> 21. с. Росоша (Rososza): сповідалося 169 осіб; не сповідалося – 130; охрещено – 12; померли - 5; шлюбів – 3.
(Джерело: Центральний державний історичний архів у Санкт-Петербурзі - далі: ЦДІАСП, фонд 823, опис 3, справа 919).

Таблиця Теплицького деканату, подана на генеральній конгрегації року 1782, дня 12/23 травня в Радомишлі.
Парафія: <...> 20. Росоше (Rososzе), церква Воздвиження: будинків –54, сповідалися 268 осіб; дітей - 75; народилося: хлопчиків - 3, дівчаток - 4; шлюбів – 4; померло: чоловіків - 5, жінок - 4.
(Джерело: ЦДІАСП, фонд 823, опис 3, справа 1016).

Таблиця Теплицького деканату з люстрації року 1785 згідно з примірником, одержаним із Консисторії.
Парафія: <...> 23. Росоше: будинків - 40, сповідалося 103 осіб; дітей - 90; народилося: хлопчиків – 3, дівчаток – 3; шлюбів – 1; померло: чоловіків - 16, жінок - 3.
(Джерело: ЦДІАСП, фонд 823, опис 3, справа 1071).

Таблиця Теплицького деканату, подана на генеральній конгрегації року 1786, дня 3 травня (за н.ст.) в Радомишлі.
Парафія: <...> 23. Росоше: будинків - 53, сповідалося 320 осіб; не сповідалась 1 особа; дітей - 102; народилося: хлопчиків - 6, дівчаток - 4; шлюбів – 1; померло: чоловіків - 3, жінок - 2.
(Джерело: ЦДІАСП, фонд 823, опис 3, справа 1078).

Таблиця Теплицького деканату, подана на генеральну Конгрегацію дня 19.VI за н. ст. 1793 р. в Радомишлі.
Парафія: <...> 23. Росоше: будинків - 37, дорослих: чоловіків – 105, жінок – 24; дітей: хлопчиків – 100, дівчаток – 22.
(Джерело: ЦДІАСП, фонд 823, опис 3, справа 1174).

Відомість, укладена в Подільському губернському правлінні, про міста, містечка, села і хутори, розташовані в Подільській губернії, з даними у них, скільки після поділу губерній з 1797-го є дворів і по 1803 рік чоловічої статі осіб.
VI. Гайсинський повіт.
<...> 84. Росоша (рос. Россоша): у 1775 р. осель - 51; у 1797 р. осель - 79, осіб - 276.
(Джерело: Центральний державний воєнно-історичний архів у Москві, ВУА, 18946).

(Всі подані вище матеріали виявлені професором Львівського університету Миколою Григоровичем Крикуном і публікуються за його доброзичливою згодою).

Гайсинський повіт.
<...>
§ ІІІ. Міста і села з правом громади.
Єловицького Вацлава, колишнього Майора польських військ в Росошах (Rososzach) душ чоловік 246. Дубовий запуст.
(Джерело: Statystyczne, topograficzne i historyczne opisanie guberni Podolskiey z rycinami i mappami przez X. Wawrzynca Marczyńkowskiego. Tom III. Wilno: Drukiem Józefa Zawadzkiego, typografa imperatorskiego uniwersytetu, 1823. S. 175).

Росоше (польськ. Rososze) – село над Удичем (Udycz, Hadycz), Гайсинський повіт, на пограниччю Київської <і Подільської> губеній, окружна поліція і волость Теплик, <католицька> парафія Тернівка (Tеrnówka), за 40 верстов від Гайсина, 42(!) версти від Немирова, має 117 осель, 880 мешканців, 969 десятин селянської землі, 908 десятин двірської землі, 42 десятини церковної землі. Церква в ім’я Святого Хреста збудована у 1882 р. 1488 парафіян. Село було колись власністю Юр'євичів (Jurjewiczów), тепер – Ліпковських (Lipkowscy).
(Джерело: Słownik Geograficzny Królestwa Polskiego i innych Krajów Słowiańskich / Wydany pod redakcyą Bronisława Chlebowskiego, Magistra nauk filologiczno-historycznych b[yłéj] Szkoły Głównéj Warszawskiéj, Władysława Walewskiego, obywatela ziemskiego, Kandydata nauk dyplomatycznych Uniwersytetu Dorpackiego, według planu Filipa Sulimierskiego i z pomocą zgromadzonych przez niego materiałów. Tom IX. Warszawa: Nakładem Władysława Walewskiego, 1888, s. 767).

Росоше (рос. Россоше) – село, розташоване при річці Удичі, притоці Богу (рос. Буг), на кордоні Київської губернії <з Подільською>, за 10 верстов на схід від містечка Теплика, де <міститься> найближче поштове відділення. Місцевість, з чорноземним ґрунтом, за кліматичними умовами здорова. Росоше колись належало Юр’євичам, тепер – Ліпковським. Парафіян нараховується чоловічої статі 964 і жіночої – 1000, всього 1964 осіб; вони – селяни-українці, які займаються, головним чином, хліборобством. Церква парафіяльна на честь Воздвиження Христа Господнього - дерев’яна, з такою ж дзвіницею, побудована у 1879 році коштом парафіян. Церковної землі присадибної, левадної, орної й сінокісної з лісом 45 десятин 376 сажнів. Всі причтові приміщення є лише для священика, а для псаломщика – один тільки будинок. Церковно-парафіяльна школа - з 1868 р., розташовується у власній будівлі.
(Джерело: Труды Подольского епархиального историко-статистического комитета. Выпуск девятый: Приходы и церкви Подольской епархии / Под ред. священника Евфимия Сецинского. - Каменец-Подольск, 1901. - С. 353-354; Репринтне видання: Біла Церква: Видавець Олександр Пшонківський, 2009. - Серія: Бібліотека української краєзнавчої класики).

<...> 3. В басейні річки Удича, притоки Богу.
Росоше, село. <Виявлено> три кургани на орному полі.
(Джерело: Сецинский Е. Археологическая карта Подольской губернии. – В кн.: Труды XI Археологического съезда в Киеве. Т. 1. Москва, 1901. С. 247; Записки Императоского Русского Археологического Общества. СПб., 1896, т. VIII, вып. 1-2, с. 275).

<...> 14 липня <1904 р.> дозволено пофарбувати знадвору Свято-Христо-Воздвиженську церкву в селі Росоші Гайсинського уїзду.
(Джерело: Подольскія епархіальныя ведомости, 1904, 1 сент., № 17, с. 211).

Розділ IV. Праця у ткацькому промислі.
<...>
Дані кореспондентського обстеження:
<...> Росоше
Кількість дворів, зайнятих ткацтвом – 10.
Кількість осіб, зайнятих ткацтвом – 10.
Пора року промислу – взимку.
Загальна кількість дворів – 387.
Загальна кількість чоловіків – 1000.
Загальна кількість жінок – 955.
Усього людей – 1995.
Кількість дворів з різним промислом – 23
Кількість людей, зайнятих промислом - 23
(Джерело: Трофимов Л.Т. Ткацкий промысел в Подольской губернии. – В кн.: Кустарные промыслы в Подольской губернии / Под ред. Прусевича А.. Киев, 1916, с. 246).

<...> <Кустарна деревообробка.>
У Теплицькій волості за даними експедиційного обстеження найбільшими пунктами <цього промислу> є: <...> села Росоше і Ташлик-Вищий - по 15 осіб <кустарів> в кожному <…>.
(Джерело: Александрович Г. Кустарные древодельные промыслы в Подольской губернии. – В кн.: Кустарные промыслы в Подольской губернии / Под ред. Прусевича А. Киев, 1916, с. 533).

Надія Воловодівська про молодіжну збірну України з футболу

2011-06-20T10:10:00.000-07:00

Czula po radio, szczo molodiz'na zbirna pozorno prohrala v Daniji futbol'nij komandi z Ispaniji. Trohy czula reportazi. To ves' czas krutylos' v holovi, szczo trener i ti hlopci ne znaly, hto vony, czoho pryjihaly i za koho hrajut'. Jak to komanda jide tak pozoryty derz'avu? Jak ty ne hoczesz buty ukrajincem, hraty za Ukrajinu, to sydy na misci, ne rypajsja.